You are currently viewing Мистецтво на пеньках: як зробити бізнес з лісового непотребу

Майстер-самоук із Тернополя створює меблі зі… старого коріння дерев. Його вироби прикрашають будинки далеко за межами України

Саме зі старезних обрубків, що наче лісові зуби мудрості стирчать то тут, то там на лісових галявинах, з’являються диво-меблі з-під рук тернопільського майстра, що оволодів самобутнім мистецтвом створення меблів з кореневищ.

Важко й повірити, що таке можливо: із нікому не потрібних, покручених, як чудернацькі щупальця восьминогів, порепаних часом вікових пеньків Ігор Хома виготовляє дивовижні підставки для столів, фантастичні вішалки для одягу, світильники, декоративні  композиції. Неформатні й натуральні меблі хоч і дивують на перший погляд, але у повсякденні додають нову, вишукану якість життя, певний шарм і, водночас, причетність до навколишньої природи, усвідомлення того, що ми є її часточкою.

Укрінформ зустрівся з сучасним «чугайстром», який не мавок шукає у лісах-видолинках, а надибує й знаходить те, що було колись міцним осердям дерева, його підземною основою, і розпитав його, як вдалося опанувати таке мистецтво й кому потрібні меблі з коріння.

ПАНДЕМІЯ ЯК ПОШТОВХ ДО НОВОГО

Так воно часто буває в житті – не було б успіху, та нещастя підштовхнуло. Пандемія з усіма її прикрощами не обійшла стороною родину 41-річного тернополянина Ігоря Хоми.

«Здавалося б, усе складалося добре, працював кілька років у Чехії, непогано заробляв. Знайшов надійну, перспективну роботу для себе і дружини, приїхав додому, щоб згодом знову повернутися назад. А тут – коронавірус, карантин, – пригадує чоловік. – Був у страшному розпачі. Усі плани полетіли шкереберть». Що робити? За що жити? Дружина, двоє дітей… Роботу знайти у карантинний час – завдання не з легких. Ігор годинами сидів в інтернеті, шукав вакансію до душі. І от випадково натрапив на фінський сайт, де побачив, як майстри виготовляють із дерева різноманітні, просто неймовірні речі – крісла, столи, шафи, ліжка, домашнє начиння. «Мене, як кажуть, просто «зачепило», коли побачив шмат старого дерева, з якого виходить щось не просто путнє, а оригінальне, що має практичне застосування і, водночас, радує око», – розповідає Ігор Хома.

Так і загорівся ідеєю зробити щось подібне.  Тим більше, що його родинна садиба у селі Яблунів розташована неподалік лісу, де багато, як подумав одразу ж Ігор, «заготовок» для майбутніх меблів. Йди, бери, трохи обстругай зайве та й матимеш таке, яке бачив на екрані комп’ютера. А коли його товариш, якому показав відеоролик із дивовижними виробами з дерева, підтримав Ігоря, сказавши, що першим придбає виріб, коли він зробить таке саме, вагань більше не було. Вперед, у рідне село, у ліс, до нової праці!

ПЕРШЕ РОЗЧАРУВАННЯ І ПЕРШИЙ ПОКУПЕЦЬ

Ігор Хома нині усміхається, коли згадує, як понад рік тому починав освоювати новий для нього фах, яким ніхто у його родині ніколи не займався. Та й сам Ігор ні в дитинстві, ні вже у зрілі роки жодного разу не стикався із обробкою дерева.

«Дуже завзято взявся за роботу. Хотів зі старого коріння дубів виготовити ніжки-підставки для столиків. Не буду розповідати, як я викорчовував оті пеньки, як доставляв їх із лісу, а вони ж важкі-важкі…», – посміхається майстер. Потім їх обчухрував, обпалював, підсушував, рашпілем та наждачкою шліфував, фарбою запускав, лакував. І то так захопився, що відразу обробив аж шість пеньків, майбутніх підставок для столиків зі скляною поверхнею. «Один я знаю, як з ними намучився, скільки поту пролив, пухирі на руках мав, але затято чаклував над тим кореневищами, щоб вийшло з них те, що задумав», – пригадує перші кроки в своїй справі чоловік.

Ночами не міг заснути, все в думках пропрацьовував, ту чи іншу операцію обдумував, як тоді здавалося – все до найменшої дрібниці, аби вийшло ідеально. Вкотре собі уявляв, як колега, той, що обіцяв придбати мої вироби, охоче купить ще кілька, коли сподобаються. А той прийшов до імпровізованої майстерні з чоловіком, який, як з’ясувалося, добре знався на обробці деревини. «Я, признаюся, чекав похвали і захоплення від побаченого. А той чоловік, з яким прийшов колега, витягнув із кишені червоний фломастер та й давай обводити червоними лініями те, що вважав недоліками, – пригадує Ігор. – Мовляв, тут волокна «піднялися», бо шурував рашпілем «проти шерсті», а там перепалив дерево, а ось тут – лак нерівномірно ліг, утворивши неприродну смугу, та й фарба, якою я додумався пофарбувати пеньок, загусла, перетворившись на бруднувату пляму». Ігор стояв і сам себе, каже, відчував «пеньком», вкриваючись червоними плямами. Спочатку хотів кинути все й зайнятися чимось іншим, тим більше, що у цій справі підтримки рідних не мав.

Щоправда, дещо підбадьорила мама – мовляв,  спокійно, не святі горшки ліплять, треба далі продовжувати те, що задумав. Тоді Ігор ретельно проаналізував усе, що почув від фахівця, знову зайшов на той фінський сайт, де вперше побачив рекламний ролик, пройшов детальний платний відеокурс із практичними уроками обробки деревини. А ще – придбав бензопилку, шліфувальну машинку, різні долота, напилки, інші інструменти, про існування й призначення яких досі не знав. І почав переробляти те, що нібито було вже готове. «Переробляв не раз і не два. Критично дивився на свою роботу, не жалів себе і працював, працював до знемоги», – згадує мій співбесідник.

Але якою була радість, коли ретельно відшліфований корінь дуба перетворився на ніжку, що міцно підтримувала гладку поверхню скла… З’явився й перший покупець, за ним інший.

«Я мало не заплакав, коли мій столик із коріння дуба придбали, ще й розрахувалися зі мною так, як я хотів. Мені навіть було важко розлучитися із тим кореневищем, – ділиться Ігор. – Але коли перший покупець сказав, що йому здається, ніби із виразних, полакованих волокон-хвиль на дереві йде потужна енергетика, як звуки лісу, я аж зрадів – те саме і я відчував».

ІЗ ХАЩІВ ДО YOUTUBE

І згодом відучував Ігор ту лісову мелодію щораз, коли заходив у лісові хащі, місця буреломів, де шукав дубові, вивернуті із землі пеньки. Що кореневища увібрали в себе запах лісу, його звуки, енергію землі, сонця, силу вітру й дощу. Що вони дихають, розуміють майстра, тішаться, що будуть потрібні людям. «Ось так підходжу до одного із них, кажу: «Ну що ж, друже, щось ти тут засидівся, давай я візьму тебе у майстерню, дещо підправлю твою одежину, нехай люди тішаться отим шматочком природи у своїй оселі, яка їм нагадуватиме ліс». І завантажую корінь на тракторець», – посміхається тернопільський самоук. А лісники від цього раді: жартують, що Ігор – «санітар лісу», забирає непотріб, очищає лісові плантації.

«А я скажу щиро: вкладаю у свої вироби всю душу. І люди це відчувають одразу, коли дивляться на такі речі. Підходять, погладжують гладесеньке відполіроване до блиску дерево, прицмокують, кажуть: «О, це ручна робота, відчувається, що є у ній душа, то вам не серійний зразок із конвеєра», – говорить пан Ігор.

Кожен столик, який виготовляє тернополянин – унікальний. Інакше не може й бути, бо хіба знайдете у лісі два однакових пеньки із подібними одне на одне формою чи кольором, текстурою? А ще – як їх торкнеться рука майстра, яка й підкреслить особливість того чи іншого кореневища, то й народжується тоді таке самобутнє диво, витвір природи та людини, яке й назвати просто столиком язик не повертається. Мистецький твір та й годі.

Мало розуміти це самому – треба ще й клієнтурі донести, збут налагодити. Наразі Ігор опанував виробництво купи речей, що прикрашають життя – крісел, світильників, декоративних елементів з дерева – і стверджує, що попит на них досить високий.

«Люди втомилися від стандартності. Одноманітність втомлює, робить життя пісним. Люди хочуть щось оригінальне, автентичне, самобутнє, таке, що мають лише одинці, що неповторне, в одному екземплярі», – ділиться спостереженнями майстер. Лишилося тільки вдало презентувати їм те, чого в Україні, здається, ще досі ніхто не робив. Завдяки соціальним мережам Хомі вдається досить успішно просувати свої вироби. За рік надбав 27 тисяч підписників! «Я виставляю світлини із готовими виробами, невеличкі відеоролики про те, як я виготовляю із дерева столики й інші речі. Люди цікавляться, замовляють, – розповідає Ігор. – Багато хто запалюється побаченим, просить порадити, як працювати з деревом». На додачу майстер виготовив буклети зі зразками виробів, флаєрки, візитки. І справа пішла помаленьку. А рік тому він пробував почати торгівлю в оффлайні – і марно. Згадує, як вийшов у Тернополі біля центральної дороги, розставив обабіч столики. Тиждень, два чекав, що хтось із водіїв зупиниться, розпитає й придбає меблі – та дарма. Щоправда, одна жіночка із сусіднього будинку таки підійшла і вибрала собі столик до вподоби. «Людей потрібно зацікавити, заінтригувати тим, що ти робиш, показати їм той непростий процес, щоб вони, так би мовити, «споріднилися» із тим, над чим ти працюєш тижнями, тоді та праця цінується», – переконаний Ігор.

Щоденний діалог з людьми через відеоролики та пости, зізнається, забирає чимало часу, але без цього спілкування – ніяк. Через нього для багатьох стаєш «своїм», зримим майстром, якого впізнають, знають, хочуть придбати те, що він робить, майстром, який відкриває перед загалом майже усі секрети обробки дерева. А майстер нарешті бачить плоди своїх трудів, заробляючи.

ЯК НАРОДЖУЄТЬСЯ ДЕРЕВ’ЯНА КРАСА

Майстерня Ігоря – не художня студія. Розташована вона на околиці Тернополя, у будівлі, що колись, видно з усього, була невеличким столярним цехом. Біля входу – звалище пеньків, завезених Ігорем Хомою із його лісових мандрівок.

У самій же майстерні – гори дерев’яних стружок, тирси, шматків коріння, біля верстату – різноманітні інструменти, листки з ескізами, ємкості з лаками, одним словом – творчий безлад.

Сам же господар, видно з усього, почувається у цьому середовищі комфортно. Каже, що звик до такої атмосфери, із заплющеними очима може знайти, де що лежить.

Ось він одягає захисні окуляри, бере у руки шліфувальну машинку і за мить наждачний диск торкається дерева. Шумить інструмент, розлітаються в усі кутки трісочки, стає все густішою й густішою пилюка. Майстер робить паузу, кладе на дерево долоню, зосереджено придивляється до заготовки – і знову продовжує чаклувати над кореневищем…   

Дивлячись на зусилля, які докладає Ігор Хома до кожного кореневища, не заздриш його заробіткам, розумієш, яка це важка, виснажлива праця…

Та насправді найважче, каже майстер, підготувати оті пеньки до роботи.

«Я завжди працюю із дубом. Це – надзвичайно міцна й тверда деревина. Лежить кореневище під сонцем і дощами років з 20 і хоч би що, міцне, не прогниле, – пояснює він. – То треба відчистити його від бруду, землі жорсткими щітками, правильно підсушити. Я навіть придумав спеціальну сушарню». Це таке ноу-хау, предмет гордощів Хоми – за добу корінь дуба у ній висихає до потрібного стану. Ніби старіє одразу на років 30-50, та після цього дістає нові, шикарні тріщинки, втрачає вологість, плісняву, позбувається різноманітних жучків-комах, що точать його. А далі ще треба враховувати розташування волокон деревини, щоб під час роботи напильником чи шліфувальною машинкою деревина не залишала задирок, щоб збереглася оригінальна текстура. Постійно пам’ятати про техніку безпеки, особливо, коли обробляєш сучки, коли користуєшся верстатом, іншими електроінструментами. Працювати треба осмислено, уявити собі, яким виріб виглядатиме на фінальній стадії, намагатися якнайменше втручатися у його форму, щоб він зберіг свій первісний вигляд. Але водночас справжній майстер з вибором теми не поспішає – хтозна, що саме може вийти з цього кореневища – може корінь-бар чи ж підставка для столу, вішалка для одягу, оригінальний світильник. Час покаже.

Нині тернопільський майстер з художньої обробки дерева, можна сказати, на міжнародний рівень вийшов: працює над замовленням для клієнтів із Канади, кількох європейських країн. Робить не тільки столи, а й крісла, тумбочки, оригінальні побутові аксесуари. Іноземці такі речі цінують. Каже, що художній виріб вважається довершеним тоді, коли майстер ставить на ньому свій підпис, тож не соромиться прикрашати своїм «лого» деревину. Нехай за тисячі кілометрів звідси люди знають тернопільські таланти.

Зараз майстер працює над великим, на 12 персон, столом із кріслами. Робота триватиме над таким комплектом не один тиждень, це точно. Меблі, що замовив закордонний клієнт, матимуть лаконічні, прості форми, не загромаджуватимуть кімнату, виглядатимуть ефектно і, водночас, практично. 

Але це буде згодом. А сьогодні, прощаючись зі мною, майстер говорить про те, що приносить йому задоволення і заробіток, а людям – радість.

«Для справжнього митця, який працює з деревом, головні «інструменти» – це віра, що все вийде добре, так, як задумав, надія, що саме те, що ти виготовив – єдине й оригінальне, неодмінно сподобається людям, – задумливо міркує він. – А ще – любов до того, що створила природа. Бо я лише до цього додав свої штрихи, аби підкреслити її неповторність».

Добавить комментарий