Меблеві галузі в Україні та ЄС доволі успішно перебороли наслідки світових та внутрішніх криз і показують позитивну динаміку росту, хоча їх обсяги і можливості, в силу різних причин, суттєво відрізняються.
Україна: однією ногою в тіні
Пік розвитку українського меблевого ринку припав на 2004–2009 рр. За цей період він зріс майже втричі, однак світова фінансова криза 2008–2009 рр. суттєво вплинула на приріст продажів як на зовнішніх ринках, так і всередині країни. Але чи не найскладнішими для вітчизняних виробників меблів стали 2014–2015 рр., коли внаслідок анексії Криму і подій на Сході країни меблярі втратили близько 20% ринку збуту, а купівельна спроможність українців помітно знизилася. Але вже у 2016 році більшість виробників переорієнтувалися і розпочали модернізацію виробництва: освоєння нових технологій та розширення каталогу меблевої продукції. Зростання курсу долара змусило внутрішнього споживача відмовитися від імпортних меблів на користь вітчизняних. Унаслідок цього конкурентоспроможність підвищилася, що додало приросту на попит.
За деякими оцінками, сьогодні на українському меблевому ринку працює більш як 3 тис. компаній-виробників, серед яких як великі підприємства, що займаються серійним виробництвом, так і невеликі, що працюють за індивідуальними замовленнями. Як і в декількох країнах ЄС, українська меблева галузь має велику кількість мікропідприємств (до 10 працівників), декілька малих і середніх компаній (до 250 працівників) і незначну кількість великих компаній (більше 250 працівників). Кожна з цих груп має свої особливості в тому, що стосується організації виробництва і товарного асортименту. Слід зазначити, що певна частка виробників працюють у тіні, що досить ускладнює аналіз реального стану ринку. Здебільшого, це невеликі компанії та індивідуальні підприємці. За даними дослідження Спілки українських підприємців «Стратегічний план експорту українських меблевих підприємств» (2017 р.), частка таких виробників досягає близько 40% від загального обсягу виробництва у секторі. Географічно меблеві компанії-виробники розташовані по всій території країни, при цьому на це впливає декілька чинників, зокрема, наявність лісових ресурсів та їх постачальників (виробників напівфабрикатів деревини), традиції, а також інвестиційна привабливість відповідного регіону.
Експерти зазначають, що після кризи 2015 року, темпи зростання обсягу внутрішнього ринку в період 2016–2018 рр. збільшувалися в середньому на 15–17%. За даними Держстату обсяги виробництва меблів в останні роки (2013–2018 рр.) лише збільшуються. Найбільш вдалим був 2017 рік, коли обсяги виробництва та експорту зросли майже вдвічі, в порівнянні з 2015-м.
За 2017 і 2018 роки вітчизняні виробники, знизивши собівартість продукції, змогли отримати конкурентну перевагу на тлі стрибків валюти. В результаті понад 70% меблів тепер купується в Україні, при цьому більше половини відноситься до економ-класу. Як свідчать дані Української асоціації меблевиків, обсяг меблевого ринку оцінюється на сьогодні приблизно $1,5 млрд. Основна частина – це українське виробництво, на яке припадає від 60% до 70%.
За рівнем імпорту меблів Україна посідає 60 місце в світі, а за рівнем експорту – 41. Як показує статистика у 2018 році, у порівнянні з 2017-м, приріст експорту в кількісному показнику виріс на 14%.
Разом з тим, у порівнянні з 2017 роком, у 2018-му кількісний обсяг імпорту меблів в Україну зріс на 23%.
Експерти меблевого ринку виділяють наступні тенденції його розвитку в Україні в 2019–2020 рр.:
– активний розвиток виробництва домашніх меблів в економ-сегменті;
– пришвидшення темпів розвитку виготовлення офісних меблів;
– поява мультибрендових гіпермаркетів меблів;
– активне зростання популярності онлайн-продажів серед більшості виробників;
– переорієнтація вітчизняних виробників від однотипних меблів на створення унікальних пропозицій.
Таким чином можна відзначити наявність значного потенціалу українського меблевого ринку сьогодні і в перспективі. Українські виробники здатні зацікавити своєю продукцією як внутрішнього споживача, так і успішно конкурувати на зарубіжних ринках.
ЄС: гравець світового рівня
Меблевий сектор ЄС також значно потерпів від недавніх криз, що призвело до скорочення кількості компаній, робочих місць та товарообігу. В результаті він став більш орієнтованим на експорт і зосередився на підвищенні якості, дизайну та впровадженні інновацій. Попри недавнє погіршення балансу торгівлі меблями в ЄС, європейські виробники залишаються головними гравцями в міжнародному меблевому секторі. Їх домінування на внутрішньому ринку дерев’яних меблів ЄС також навряд чи зазнає серйозних змін у найближчі 3–5 років. Станом на 2018 рік, у меблевому секторі ЄС було зайнято більше 1 млн працівників у понад 130 тис. підприємств, а річний оборот перевищив 96 мільярдів євро.
Європа також є штаб-квартирою для найбільших і найбільш важливих гравців сектору. Близько третини з 200 найбільших меблевих компаній у світі розташовані в країнах ЄС. Споживання меблів на душу населення в країнах ЄС найвище в світі (поряд з Північною Америкою).
Частка ЄС у світовому виробництві меблів становить 25%, а частка споживання перевищує 26%. Щорічне зростання меблевого ринку ЄС, за даними досліджень італійської дослідницької організації CSIL становить близько 1,7%. Зокрема за минулий рік загальний обсяг виробництва меблів продовжував рости, збільшившись на 2% у реальному вираженні. За прогнозами CSIL, цей темп зростання повинен тривати як мінімум до 2020 року. На Європу припадає близько 44% світового імпорту меблів і 41% – експорту.
У 2015 і 2016 роках торгівля меблями країн-членів ЄС із країнами, що не входять в ЄС, була збалансованою: вартість експорту ЄС була аналогічна його імпорту. У 2016 році ЄС імпортував меблі на суму 15,3 млрд євро з-за меж ЄС і експортував трохи менше – 15,1 млрд, у країни, що не входять до ЄС. Глобальний рейтинг CSIL визначає Великобританію, Німеччину і Францію в якості основних країн-імпортерів у світі після Сполучених Штатів. У свою чергу, Італія, Німеччина, Великобританія та Польща є основними країнами-експортерами на глобальному рівні після Китаю.
Однією з особливостей ринку меблів ЄС є те, що торгівля значною мірою відбувається в межах Єврозони. Лише 17% ринку ЄС у грошовому вираженні становить продукція, вироблена за її межами іноземними компаніями, або заводами, які належать компаніям з ЄС. Експерти пояснюють це, в тому числі, й тим, що ціни на імпортну продукцію з-поза меж ЄС зростають швидше, ніж ціни на продукцію ЄС. Крім цього, конкуренція з боку постачальників з-поза меж ЄС частково обмежується через наявність певних бар’єрів, з якими такі постачальники стикаються, зокрема, сертифікаційні та інші вимоги.
Одним з ключових чинників на ринку ЄС є інтеграція виробничих систем Західної та Центрально-Східної Європи уздовж усього ланцюжка вартості. На меблеві комплектуючі припадає приблизно 30% від загально обсягу внутрішньої торгівлі в ЄС, а решту становлять готові меблі. Цей показник зростає щороку і в абсолютному вираженні наближається до 15 млрд євро. Значну частину цього обсягу торгівлі утворює імпорт товарів у Німеччину з Польщі та Чехії. У такого виду меблевому аутсорсингу також беруть участь інші країни, зокрема, Румунія, Хорватія, Угорщина, Словенія, Литва. Меблеві підприємства з Центральної та Східної Європи використовують свої існуючі конкурентні переваги – дешеву робочу силу та доступ до сировини. Додатковим сприятливим чинником є приплив іноземних інвестицій. До речі, виробники з цих країн є основними конкурентами на євроринку і для українських меблевиків.
Загалом, ринок меблів ЄС є величезним і, без сумніву, має розглядатися в якості перспективного для українських виробників-експортерів.
