Зміст

Загальна характеристика лісів. 3

Власність на ліси. 3

Екологічні функції лісу. 4

Економічні  функції лісу. 4

Соціальні функції 5

Лісова освіта і підвищення кваліфікації 5

Концепція щодо лісів України і мета національної лісової політики. 5

Пріоритетні напрями розвитку лісового господарства. 7

1. Розвиток відносин, пов’язаних з реалізацією прав власності на ліси і лісові землі 7

2. Збалансоване ведення лісового господарства. 7

2.1. Посилення екологічної функції лісу: 9

2.2. Посилення економічної функції лісу: 9

2.3. Посилення соціальної функції лісу: 10

3. Розвиток захисного лісорозведення та агролісомеліорації 10

4. Охорона і захист лісів. 11

4.1. Інституційне посилення охорони та захисту лісів. 11

4.2. Боротьба з незаконними рубками та обігом незаконної деревини. 11

4.3. Удосконалення системи протидії лісовим пожежам.. 12

5. Підвищення якості та доступності інформації про ліси та лісове господарство. 13

5.1. Удосконалення системи інвентаризації лісів та планування господарської діяльності 13

5.2. Розвиток інформаційного забезпечення лісового господарства. 14

6. Розширення міжвідомчої взаємодії та зв’язків з громадскістю.. 15

6.1. Посилення міжсекторальної співпраці з лісових питань. 15

6.2. Удосконалення комунікаційного процесу. 15

7. Подолання наслідків техногенних та антропогенних катастроф.. 16

7.1. Подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.. 16

7.2. Подолання наслідків воєнних дій на Сході України. 16

Впровадження лісової політики. 17

Удосконалення організаційної структури лісового господарства. 17

2.1. Удосконалення системи повноважень державних органів управління. Ошибка! Закладка не определена.

Загальна характеристика лісів

Ліси України за своїм призначенням і розміщенням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі та інші функції та є джерелом задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Загальна площа лісових ділянок становить 10,4 млн. га, з яких лісовою рослинністю вкриті 9,6 млн. га. Ліси по території розташовані дуже нерівномірно і сконцентровані переважно в Поліссі та в Українських Карпатах. Внаслідок різноманітності природних умов в Україні спостерігається відносно низький середній рівень лісистості території країни (15,9%), яка дуже різниться за природними зонами (Українські Карпати – 42%; Полісся – 26,8%; Лісостеп – 13%; Гірський Крим – 10,4%; Степ – 5,3%).

Вкриті лісовою рослинністю землі та запас деревини постійно збільшуються. За останні 50 років лісистість зросла майже в 1,5 рази, а запас деревини – в 2,5 рази. За даними останнього обліку лісів загальний запас деревини у лісах України дорівнює 2,1 млрд. м³.

Середня щорічна зміна запасу на 1 га становить 4,0 м³ гектар і коливається від 5,0 м³ в Карпатах до 2,5 м³ у Степовій зоні.

Ліси України сформовані понад 30 видами деревних порід, серед яких домінують сосна, дуб, бук, ялина, береза, вільха, ясен, граб, ялиця.

Хвойні насадження займають 42% загальної площі, з них сосна – 33%, твердолистяні насадження — 43%, з них дуб і бук – 32%.

Вікова структура лісів історично склалась під впливом залісення великих площ зрубів у післявоєнний період, створення нових лісів на значних площах у 50-70 роках минулого століття. В результаті найбільшу питому вагу у насадженнях мають середньовікові деревостани – 47,5 %. Середній вік лісів становить понад 60 років, іде поступове старіння лісів, що  сприяє погіршенню їх санітарного стану.

Власність на ліси

Відповідно до Земельного та Лісового Кодексів ліси України можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.  Переважна більшість лісів перебуває у державній власності. В процесі розмежування земель до комунальної власності можуть бути віднесені близько 1,3 млн. га (12,5%) земельних ділянок лісогосподарського призначення, що знаходяться у постійному користуванні комунальних підприємств, підпорядкованих органам місцевого самоврядування. Частка лісів приватної власності складає менше 0,1% загальної площі лісових земель.

Близько 0,8 млн. га лісових земель державної власності не надані в користування і віднесені до земель запасу.

В Україні історично сформована ситуація з закріпленням державних лісів за численними постійними лісокористувачами (для ведення лісового господарства ліси надані в постійне користування підприємствам, установам і організаціям кількох десятків міністерств і відомств). Така ситуація лімітує можливості впровадження єдиної державної лісової політики в державі.

За відомчим підпорядкуванням, найбільша площа лісових земель (близько 70%) знаходиться у користуванні лісогосподарських підприємств Державного агентства лісових ресурсів України. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України в 2013 році цілісні майнові комплекси 39 лісогосподарських підприємств, що знаходилися у підпорядкуванні Міністерства аграрної політики та продовольства України, передані в підпорядкування Державному агентству лісових ресурсів України.

Екологічні функції лісу

Екологічні функції лісу є переважаючими і найбільш важливими функціями для українських лісів, що підтверджується високою їх часткою (51%) з режимом обмеженого лісокористування. Відсоток лісів, які виключаються з розрахунку головного користування, за період з 1991 року зріс приблизно в півтора рази. За цим показником Україна займає третє місце в Європі.

Особливу природоохоронну цінність, визнану на міжнародному рівні, мають гірські ліси Українських Карпат та Кримські субсередземноморські ліси (внесені до переліку 200 глобальних екорегіонів WWF). До того ж, Гірський Крим визнаний МСОП одним із світових центрів різноманіття рослин. Природоохоронна цінність рівнинних лісів України, завдяки їх багатовіковій лісоексплуатації (практично всі рівнинні ліси України упродовж своєї історії, кілька разів вирубалися, отже біорізноманіття в них обмежене), обмежена.

Втім, 16,6% лісів України входять до складу об’єктів та територій ПЗФ, що складає 43% природно-заповідних територій держави. Лісові ландшафти займають провідне місце у структурі природно-заповідного фонду держави. Кожен другий заповідний гектар України – землі лісового фонду. Практично у всіх регіонах України відсоток заповідання лісів значно вищий ніж процент заповідності в державі в цілому. Значний відсоток заповідання лісів в Україні свідчить про те, що у лісовому господарстві країни створені жорсткі критерії щодо принципів господарювання, і вони в повній мірі відповідають вимогам Всеєвропейської стратегії збереження біологічного і ландшафтного різноманіття.

В Україні впроваджується наближене до природи ведення лісового господарства, яке забезпечує вирощування більш стійких і продуктивних різновікових мішаних лісів та більш широке застосування вибіркових систем рубок головного користування і рубок переформування на основі природозберігаючих технологій.

Економічні  функції лісу

Ліси зростають у різних природних зонах, що мають істотні відмінності щодо лісорослинних умов, методів ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів та корисних властивостей лісу.

Основним продуктом лісового господарства є деревина. Переважно екологічне значення лісів та висока їх частка з режимом обмеженого лісокористування обмежує можливості лісового господарства у задоволенні потреб суспільства у деревних продуктах лісу. Потенціальні запаси і можливості українських лісів великі і, на думку спеціалістів та міжнародних експертів, повністю не використовуються. Використання щорічного приросту знаходиться  в межах 60%, а в країнах Європи використання щорічного приросту складає 70-80%.

Пріоритетним напрямком використання деревини є поставка її на внутрішній ринок для задоволення потреб вітчизняної деревообробної промисловості, підприємств будівельного, агропромислового й вугледобувного комплексів, а також залізниці. Кошти, отримані від реалізації деревини спрямовуються на потреби ведення лісового господарства, оновлення матеріально-технічної бази, реалізацію соціальних програм.

Недеревинна продукція лісу заготовлюється і перероблюється в невеликих обсягах переважно на Поліссі. Заготівлею і переробкою такої продукції займаються в основному місцеві підприємці та населення. Ставки рентної плати за заготівлю недеревних лісових продуктів (окрім власного споживання) встановлюються Верховною Радою АР Крим, обласними, Київською та Севастопільською міськими радами. Відповідні кошти надходять до місцевих бюджетів.

Мисливське господарство в державних лісомисливських підприємствах є в більшості випадків збитковим і проведення біотехнічних заходів дотується за рахунок інших видів господарської діяльності.

На даний час державні лісогосподарські підприємства продовжують залишатися важливими, а іноді, особливо в сільській місцевості, єдиними донорами місцевих бюджетів. Особливо це актуально в умовах недофінансування місцевих бюджетів, яке іноді досягає 70-90 %.

Останнім часом в Європі та у всьому світі проводиться робота щодо оцінки екосистемних послуг, що надаються лісами та запровадження плати за їх надання. Плата за екосистемні послуги є визнання державою ролі лісу та є додатковим джерелом для лісогосподарських підприємств для покриття витрат на ведення лісового господарства. На жаль  в Україні така практика не застосовується.

За останні роки відмічається ріст потужностей деревообробного сектору. За умови закупівлі або розробки сучасних технологій переробки деревини та залучення необхідних інвестицій, Україна могла б отримувати більше прибутку від лісового сектору економіки.

Соціальні функції лісу

В останні 20 років соціальне та економічне значення лісового господарства для розвитку сільських територій постійно зростало. Найбільш важливу соціальну роль з точки зору працевлаштування відіграє лісове господарство у Поліссі та Карпатському регіоні. На даний час лісове господарство забезпечує роботою приблизно 50 тис. чоловік.

Як вже було зазначено лісові підприємства відіграють значну роль у наповненні місцевих бюджетів. Зазвичай лісові підприємства також надають пряму допомогу таким соціальним закладам як лікарні, школи, клуби, церкви у вигляді деревини, озелененні території або інших послуг.

Лісогосподарські підприємства сприяють розвитку інфраструктури сільських територій, зокрема, будують лісові дороги, які покращують доступ місцевого населення до лісу з метою заготівлі недеревних продуктів, сприяють розвитку зеленого туризму та рекреації, полегшують сполучення між окремими населеними пунктами.

Лісова освіта і підвищення кваліфікації

В Україні функціонує повноцінна багаторівнева система підготовки та перепідготовки лісових фахівців всіх рівнів — від робочих спеціальностей та фахівців середньої ланки освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст» до фахівців вищої категорії та кваліфікації («бакалавр» та «магістр»).

Підвищення кваліфікації здійснюється в Українському центрі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів лісового господарства (Укрцентркадриліс). Щорічно в Укрцентркадриліс проходять навчання за професійними програмами та з охорони праці близько 1,5 тис. керівних працівників та спеціалістів галузі. Майстри лісу підприємств лісового господарства підвищують кваліфікацію у Карпатському регіональному навчальному центрі та в «Чорноліській лісній школі», що є філіями Укрцентркадрилісу.

Концепція щодо лісів України і мета національної лісової політики

Концепція щодо лісів України ґрунтується на тому, що ліси, згідно Конституції України, є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Лісова політика повинна бути складовою державної політики сталого розвитку.

Підписання Україною Угоди про асоціацію з Євросоюзом викликає необхідність орієнтуватись у своїй діяльності положеннями нової лісової стратегії Євросоюзу, ухваленої в 2013 році. Ця стратегія передбачає збалансоване ведення лісового господарства задля використання чисельних функцій лісів Європи. Зокрема, ліси повинні задовольняти зростаючі потреби у деревині для існуючих і нових видів продукції, а також стати політично важливим джерелом відновлювальної енергії. Важливим вважається захист лісів від викликаного зміною клімату зростаючого впливу буревіїв, пожеж, посух та шкідників.

Концепція щодо лісів і мета національної лісової політики визначаються також міжнародними зобов’язаннями, що містяться в ратифікованих або підписаних Україною конвенціях, угодах чи резолюціях міжнародних процесів (резолюції Конференції ООН з довкілля та розвитку, 1992; Конвенція з біологічного різноманіття, 1992 та рішення Конференцій сторін; Саміт із сталого розвитку, 2002; резолюції та рішення Міністерських конференцій із захисту лісів у Європі (процес «Ліси Європи»).

У цьому зв’язку Україна долучається до бачення щодо лісів Європи, затвердженого рішенням 7 Міністерської конференції щодо захисту лісів Європи, а саме щодо того, що ліси України є життєздатними, продуктивними і багатофункціональними, ефективно сприяють сталому розвитку, добробуту людини і здоровому навколишньому середовищу в Європі і по всьому світу. Їх потенціал в «зеленій» економіці, пом’якшенні наслідків зміни клімату, збереженні біорізноманіття, забезпеченні якості води та боротьбі з опустелюванням використовується у повному обсязі

Відповідно до цих зобов’язань, лісове господарство в Україні повинно вестися збалансовано, на засадах сталого розвитку. Збалансоване ведення лісового господарства є, згідно рішення 7-ої Конференції сторін Конвенції з біологічного різноманіття, практичним застосуванням екосистемного підходу до лісових екосистем.

Отже, основною метою національної лісової політики є забезпечення збалансованого ведення лісового господарства, під яким розуміють догляд за лісами і лісовими землями та їх використання таким чином і з такою інтенсивністю, щоб підтримувати їх біорізноманіття, продуктивність, відновлювальну здатність, життєвість та їх потенціал до виконання тепер і у майбутньому всіх притаманних їх екологічних, економічних і соціальних функцій на місцевому, національному і глобальному рівнях, не викликаючи при цьому пошкодження інших екосистем.

Лісова політика України ґрунтується на наступних принципах:

1. Ліси України знаходяться у державній, комунальній та приватній власності. Державна власність на ліси розглядається як національне надбання яке не може бути приватизовано.  
2. Традиційне для України комплексне ведення лісового господарства дозволяє забезпечувати різноманітні функції лісу і безперервне надання суспільству продуктів і послуг лісу в процесі сталого їх управління.
3. Збереження державної структури управління лісовим господарством в процесі земельної реформи, що триває, є запорукою примноження лісів та лісових ресурсів, забезпеченні їх життєздатності, перешкоджанню скороченню біорізноманіття.
4. Державне лісове господарство є стабілізуючим фактором розвитку сільських територій, забезпечення зайнятості населення та підвищення його добробуту.
5. Проведення наукових досліджень та обміну інформацією, а також зміцнення співробітництва в сфері лісового господарства на місцевому, національному, регіональному та глобальному рівнях сприяє збалансованості лісоуправління.

Пріоритетні напрями розвитку лісового господарства

1. Розвиток відносин, пов’язаних з реалізацією прав власності на ліси і лісові землі

В державі триває процес оформлення лісокористувачами речових прав на земельні ділянки, зайняті лісами. Для завершення цього процесу необхідні значні кошти через високу  вартість підготовки матеріалів землеустрою.

В зв’язку із законодавчим розмежування земель державної та комунальної власності, розпочато формування комунальної власності на ліси, що вимагає розробки механізмів управління цими лісами.

Можливості формування приватної власності на ліси обмежені умовами щодо їх площі (до 5 га) та стану земель (наявність деградованих і малопродуктивних угідь для залісення).

На значних площах сільськогосподарських земель, що вийшли із користування, відбулося природне залісення. Ці ліси не включені до лісового фонду та не відображені в результатах обліку якісного та кількісного стану земель. Процедура зміни цільового призначення таких сільськогосподарських земель пов’язана з ризиками адміністративного покарання за нецільове використання або відхилення від матеріалів землеустрою, і потребує нормативного врегулювання.

До складу земель запасу включена переважна більшість площ, зайнятих полезахисними смугами, що становить до 400 тис. га. Передбачена Концепцією розвитку агролісомеліорації інвентаризація полезахисних смуг та інших захисних насаджень не проводиться через відсутність коштів.

Стратегічні завдання

1. Забезпечення оформлення речових прав на земельні ділянки, зайняті лісами.

1.2.Розробка механізмів управління лісами комунальної власності.

1.3. Розробка чітких нормативно-правових механізмів переведення самозалісених сільськогосподарських угідь до лісів.

1.4. Врегулювання питання управління полезахисними лісовими смугами.

2. Збалансоване ведення лісового господарства

Збалансоване ведення лісового господарства (досягнення балансу між екологічними, економічними та соціальними функціями лісів) задеклароване в Лісовому кодексі та втілюється на практиці, про що серед іншого свідчить зростаюча площа лісів, сертифікованих за визнаними міжнародними схемами.

Водночас, на досягнення балансу негативно впливає низка факторів з яких на загальнодержавному рівні можна виділити складну політичну та економічну ситуацію в країні, високий рівень корупції, низьку поінформованість суспільства та його упереджене ставлення до лісової галузі, слабку міжгалузеву кооперацію.

Проблеми збалансованого ведення лісового господарства викладені за складовими.

Екологічні функції лісу. Екологічна роль лісів не оцінюється, відсутня плата за екосистемні послуги. При плануванні та проведенні господарських заходів не повністю враховуються екологічні наслідки для компонентів біорізноманіття.

Переведення лісових територій до об’єктів природно-заповідного часто відбувається на підставі неповних даних, отриманих під час проведення фрагментарних досліджень, без аналізу наявних матеріалів лісовпорядкування та без врахування інших (відмінних від природоохоронних) цінностей лісу. При цьому ігнорується оцінювання таких актуально важливих функцій лісу, як захисні та ресурсні. Вилучення з господарського обігу і/або невдале цільове перепрофілювання лісових територій часто призводить до неможливості виконання насадженнями захисних функцій і, в свою чергу, до порушення екологічного балансу регіону.

Досі відсутній механізм повернення територій ПЗФ, які втратили свої природоохоронні функції, до традиційного господарювання.

Зміни клімату зумовлюють зміщення меж природних зон на рівнині і висотних поясів в горах, розвиток інвазійних шкідників і хвороб лісу. Викликані незвичними або несприятливими екологічними умовами пошкодження або загибель лісових насаджень вимагають збільшення обсягів проведення санітарно-оздоровчих заходів у лісах.

Окремої уваги потребує проблема масового всихання соснових, ялинових та інших насаджень, яку наукові дослідження частково пов’язують з наслідками зміни клімату.

Економічні функції лісу. Економічний потенціал реалізується не в повній мірі. Фінансування, яке виділяється державою, недостатнє для проведення всього комплексу лісогосподарських заходів. Розміри інвестицій в лісове господарство є незначними.

Частка експлуатаційних лісів і відсоток використання поточного приросту є надто низькими, а обмежені площі лісосік породжують складнощі із розміщенням розрахункової лісосіки в лісах підприємств.

Значна частина основних засобів виробництва, які застосовуються при заготівлі і транспортуванні лісоматеріалів, характеризуються високою питомою вагою застарілого та фізично зношеного обладнання. Ступінь зносу частини спеціалізованих машин і механізмів складає близько 48%. Зокрема, вимагає суттєвого поновлення парк повітряно-трелювальних установок та нарощування обсягів їх застосування. Сучасне обладнання збільшує продуктивність і знижує вартість лісозаготівель, а також мінімізує пошкодження ґрунту та деревостанів.

В Україні порівняно низький ступінь розвитку лісової інфраструктури і, в першу чергу, мережі лісових доріг, що в свою чергу призводить до транспортної та економічної недоступності частини лісових масивів.

Рівень використання недеревинних лісових ресурсів та другорядних лісових матеріалів залишається невисоким. Розширення використання недеревної продукції лісу може стати додатковим джерелом прибутку для сільського населення.

Щорічний запас деревини, що може бути використана для енергетичних потреб у галузі становить близько 3,0 млн. куб. м. За своєю теплотворною здатністю 4 кбмдров паливних еквівалентні 1 тис. куб. м природного газу. Наявний сьогодні ресурсний потенціал енергетичноїдеревини в галузі за теплотворною здатністю може замістити близько 0,7 млрд. куб. м природного газу. Проблематика питання полягає у необхідності значних довгострокових інвестицій у створення необхідного технопарку для збору, подрібнення та перевезення лісосічних відходів та високій вартості логістичних операцій. Для щорічної переробки 3,0 млн. куб. м деревини на енергетичну тріску тільки у технологічне обладнання необхідно поступово інвестувати біля 500 млн. грн.

Територіальним органам управління лісового господарства та лісогосподарським підприємствам спільно з органами державної влади та місцевого самоврядування необхідно визначати показники планового споживання деревини для енергетичних потреб на основі дослідження перспектив використання котлів для спалювання продуктів переробки та відходів з деревини на підприємствах, організаціях та установах, а також підготувати прогноз споживання паливної деревини населенням в межах адміністративних районів.

Державне регулювання економічних функцій лісового господарства повинне мати на меті підвищення конкурентоздатності та розширення використання лісової продукції та послуг.

Соціальні функції лісу. В соціальному плані недооцінена роль лісового господарства у розвитку сільських територій. При порівняно незначному вкладі у ВВП, лісове господарство відіграє роль стабілізуючого фактора соціально-економічного розвитку територіальних громад завдяки наповненню місцевих бюджетів, можливостям зайнятості населення, розвитку інфраструктури, використання лісів як відновлювального енергетичного ресурсу. Перехід на альтернативні види енергії, зокрема залучення використання деревини як палива, є важливим аспектом загальної енергетичної безпеки держави.

Лісова галузь має слабке комунікаційне забезпечення. Місцеві громади недостатньо поінформовані з боку державних лісогосподарських підприємств про ведення господарства, про заплановані заходи, особливо суцільні рубки.

Особливої уваги також потребує питання гідної заробітної плати та гідних умов праці працюючих у лісі.

Стратегічні завдання

Для досягнення балансу між екологічними, економічними та соціальними функціями лісів необхідне:

2.1. Посилення екологічної функції лісу:

2.1.1. Збереження біорізноманіття та впровадження природозберігаючих технологій

2.1.1.1. Запровадити комплексний моніторинг біорізноманіття лісів.

2.1.1.2.Внести зміни до нормативно-правової бази з огляду на посилення роботи з охорони та збереження біорізноманіття.

2.1.1.3.Ідентифікувати та взяти під охорону особливо цінні для збереження ліси.

2.1.1.4.Сприяти більш широкому використанню практики наближеного до природи ведення лісового господарства та екологобезпечних технологій.

2.1.2. Підтримка мережі об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ)

2.1.2.1. Запровадити проведення комплексної оцінки наслідків виділення об’єктів ПЗФ для соціально-економічного стану і розвитку адміністративного району(ів) та сільських рад.

2.1.2.2. Забезпечити належне бюджетне фінансування об’єктів ПЗФ для їхньої охорони та проведення відповідних наукових досліджень.

2.1.2.3. Удосконалити нормативно-правове забезпечення питань ведення лісового господарства в об’єктах ПЗФ.

2.1.2.4. Розробити критерії та механізми повернення територій ПЗФ, що втратили свої природоохоронні функції, до традиційного ведення лісового господарства.

2.1.3. Контроль санітарного стану лісів та посилення адаптивної здатності лісових екосистем

2.1.3.1. Дослідити причини погіршення санітарного стану і масового всихання лісів.

2.1.3.2. Вдосконалити та запровадити ефективне функціонування систем моніторингу стану лісів, моніторингу лісових пожеж, моніторингу ентомошкідників та фітозахворювань,

2.1.3.3. Вдосконалити методи прогнозування спалахів чисельності ентомошкідників та впровадження ефективних заходів з її контролю.

2.1.3.4. Переглянути віки стиглості насаджень з метою раціонального використання деревних ресурсів.

2.1.3.5. Розробити стратегію адаптації лісового сектору України до змін клімату з метою посилення адаптивної здатності лісових екосистем та відповідних змін у технології ведення лісового господарства.

2.2. Посилення економічної функції лісу:

2.2.1. Забезпечення конкурентоздатності лісового господарства

2.2.1.1. Розробити та впровадити систему самоокупного ведення лісового господарства в багатолісних районах України.

2.2.1.2. Оновити основні засоби та матеріально-технічну базу лісогосподарських підприємств.

2.2.1.3. Забезпечити проведення наукових розробок нових технологій та вдосконалення виробничих процесів лісового господарства та впровадження їх результатів у виробництво.

2.2.1.4.Створити законодавчі передумови та розробити механізми залучення інвестицій в лісове господарство.

2.2.1.5.Розвивати сучасні системи логістики та маркетингу лісопродукції.

2.2.2. Підвищення рівня використання лісових ресурсів.

2.2.2.1.Провести комплексний аналіз стану використання лісових ресурсів, спрямований на збільшення обсягів заготівлі деревини та недеревних лісових продуктів.

2.2.2.2.Переглянути розподіл лісів за категоріями, з метою підвищення інтенсивності використання приросту.

2.2.3. Розвиток економічного стимулювання заходів щодо розширеного відтворення лісів та збільшення прибутковості лісогосподарської діяльності

2.2.3.1.Провести аналіз оцінки екосистемних послуг лісу та, у разі доцільності, сприяти запровадженню плати за екосистемні послуги.

2.2.3.2.Сприяти подальшому розвитку державно-приватного партнерства, зокрема щодо користування лісами.

2.2.3.3.Збільшити обсяги використання не деревних лісових продуктів.

2.2.3.4.Запровадження системи стимулювання при проведенні робіт екологічного та соціального спрямування.

2.2.3.5.Створити цільовий фонд підтримки ведення ефективного лісового господарства.

2.3. Посилення соціальної функції лісу:

2.3.1.Розробити регіональні та місцеві програми використання лісових ресурсів для забезпечення населення, підприємств, установ та організацій паливною деревиною.

2.3.2.Всебічно розширювати тісні зв’язки з громадою на рівні підприємств.

2.3.3.Створити сприятливі умови для розвитку малого підприємництва пов’язаного з лісом, лісовим господарством та використанням продуктів лісу.

2.3.4.Сприяти розвитку лісової рекреації та зеленому туризму.

2.3.5. Покращити контроль виконання правил безпеки виконання лісогосподарських операцій

3. Розвиток захисного лісорозведення та агролісомеліорації

Ведення ефективного сільського господарства в лісостепових та степових регіонах зумовлене, серед іншого, наявністю мережі полезахисних лісових смуг, а захист від ерозії — створенням інших захисних лісових насаджень. В довгостроковій перспективі виконання завдань із збільшення обсягів лісорозведення можливе лише за належної підтримки держави. Крім того, залишається складною процедура надання земель для лісорозведення та висока вартість виконання робіт з оформлення права користування земельними ділянками.

Недостатня лісистість території викликає необхідність створення нових лісів з метою досягнення оптимальної лісистості, мінімізації ерозії ґрунтів, створення високопродуктивних плантацій (в т.ч. і біоенергетичних) на землях, непридатних для сільськогосподарського використання. Існує складність з процедурою виділення земель та отримання правовстановлюючих документів на право користування і фінансування цих робіт. З інших проблем можна відмітити недотримання лісогосподарськими підприємствами процесу оцінки лісопридатності грунтів, внаслідок чого в окремих випадках відмічається низька приживлюваність культур, створених на таких землях.

Стратегічні завдання

3.1.Забезпечити фінансову підтримку заходів, передбачених Концепцією розвитку захисного лісорозведення

3.2.Розробити механізм заохочення приватних землевласників до запровадження комплексної системи боротьби з ерозією ґрунтів, в т.ч. за допомогою створення захисних лісонасаджень.

3.3. Спростити і фінансово оптимізувати процедури виділення земельних ділянок під залісення.

4. Охорона і захист лісів

4.1. Інституційне посилення охорони та захисту лісів.

Державна лісова охорона та лісова охорона інших лісокористувачів мають різний статус, що погіршує якість забезпечення охорони лісів від незаконних рубок.

Стратегічні завдання

4.1.1.Покращення інституційного забезпечення охорони лісів

4.1.1.1.Розробити Положення про лісову охорону (загальне для постійних лісокористувачів різних форм власності)

4.1.1.2Внести зміни до Лісового кодексу України щодо завдань та повноважень лісової охорони

4.1.1.3Внести зміни Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо прав посадових осіб лісової охорони

4.2. Боротьба з незаконними рубками та обігом незаконної деревини

Обсяги незаконних рубок в лісах Держлісагентства в останні роки мають тенденцію до зменшення, проте все ж залишаються значними. Причинами є складне соціально-економічне становище громадян, особливо у Карпатському регіоні, відсутність можливості мати достойний легальний заробіток, що спонукає до скоєння лісопорушень, наявність великої кількості приватних деревообробних пунктів, які скуповують та використовують незаконно добуту деревину, уникаючи покарань, недостатня робота працівників державної лісової охорони, органів міліції, прокуратури та суду з виявлення осіб, які скоїли незаконні рубки та притягнення їх до відповідальності, внаслідок чого невиявленими лісопорушниками скоюється понад 62 % незаконних рубок, а відшкодування збитків в середньому по галузі становить 7 %.

Стратегічні завдання

4.2.1.Посилення нормативно-законодавчої бази

4.2.1.1.Визначити в законодавстві поняття «незаконна деревина» та ввести адміністративну відповідальність за її використання.

4.2.1.2.Провести подальше удосконалення та диференціацію розміру штрафних санкції за незаконні рубки лісу.

4.2.1.3.Розширити права та повноваження лісової охорони щодо контролю обігу та вилучення незаконно добутої деревини поза межами лісового фонду.

4.2.2.Удосконалення проведення організаційно-господарських заходів

4.2.2.1.Забезпечення функціонування загальнодержавної єдиної системи електронного обліку деревини.

4.2.2.2.Розиширити еколого-просвітницьку роботу в громадах з метою підвищення обізнаності громадян щодо своїх прав і обов’язків.

4.2.2.3.Ініціювати включення до планів розвитку місцевих громад питань охорони та захисту лісів, та запобігання та боротьби з нелегальними рубками.

4.2.2.4. Здійснювати відвід та матеріальну оцінку лісосік рубок головного користування, санітарних рубок, прохідних рубок за допомогою сучасної приладної бази (польових комп’ютерів, лазерних далекомірів та кутомірів, електронних приладів для вимірювання дерев тощо) незалежними від лісогосподарських підприємств бригадами.

4.3. Удосконалення системи протидії лісовим пожежам

Небезпека виникнення лісових пожеж в більшості регіонів України є високою, що обумовлюється, як природними факторами (кліматичними змінами), так і антропогенними чинниками:

• низький рівень свідомості та виховання населення щодо бережливого ставлення до лісу, а також щодо негативних економічних, екологічних і соціальних наслідків лісових пожеж;
• недостатня ефективність роботи щодо виявлення та притягнення винуватців лісових пожеж до відповідальності;
• відсутність налагодженої та ефективної охорони земель сільськогосподарського призначення від незаконного випалювання сухих рослинних залишків, що є причиною значної частини лісових пожеж;
• недостатня оснащеність лісогосподарських підприємств новою ефективною протипожежною технікою (понад 55% пожежних автомобілів підприємств Держлісагентства експлуатуються понад 16 років) та відсутністю належного фінансування щодо запровадження інноваційного міжнародного досвіду із попередження лісових пожеж;
• чинним природоохоронним законодавством заборонено профілактичне зменшення кількості сухої горючої біомаси в лісах буферних зон навколо об’єктів ПЗФ (шляхом проведення рубок догляду, очищення від захаращеності, проведення профілактичних контрольованих випалювань), що значно підвищує ймовірність виникнення інтенсивних неконтрольованих пожеж, в тому числі верхових, які суттєво шкодять біорізноманіттю;
• відсутність спеціальної системи охорони лісів від пожеж у зонах радіаційного забруднення та відповідного технічного забезпечення, що підвищує ризики отримання підвищених доз радіаційного опромінення персоналом під час проведення профілактичних протипожежних заходів (прокладання та догляд за протипожежними бар’єрами) та гасіння пожеж;
• недостатня організаційна робота із своєчасної мобілізації сил і засобів для гасіння пожеж різних відомств на рівні місцевих органів влади тощо.

Стратегічні завдання

4.3.1.Удосконалення методичного забезпечення охорони лісів від пожеж

4.3.1.1. Розробити методики та провести лісопожежне районування України на основі світового досвіду, виділити критичні лісопожежні регіони України та рекомендовані пожежні режими лісів для окремих природних зон та категорій.

4.3.1.2. Розробити сучасну систему прогнозування пожежної небезпеки за умов погоди на основі канадського пожежного індексу.

4.3.1.3. Розробити моделі лісових горючих матеріалів та їх картування з метою прогнозування поведінки пожеж, їх наслідків, оцінки ступеню складності пожежогасіння та необхідної для гасіння кількості протипожежних сил та засобів.

4.3.1.4. Дослідити екологічні наслідки лісових пожеж та розробити рекомендації щодо господарських заходів у насадженнях пройдених пожежами.

4.3.2.Удосконалення організаційно-господарської бази

4.3.2.1. Розробити та впроваджувати системи підтримки прийняття рішення при гасінні пожеж.

4.3.2.2. Створити національну систему раннього виявлення пожеж шляхом об’єднання існуючих систем відеоспостереження в одну систему з можливістю доступу до зображення кожної камери через Інтернет із центрального диспетчерського пункту охорони лісів від пожеж.

4.3.2.3. Створити сучасний міжнародний регіональний центр підготовки лісових пожежних, оснащений сучасними навчальними програмами та комп’ютеризованими засобами для проведення спільних тренувань по гасінню пожеж представників міжвідомчих сил.

4.3.3.Посилення міжвідомчої кооперації

4.3.3.1. Забезпечити інформування кожного лісового підприємства щодо поточної та прогнозованої пожежної небезпеки, розрахованої найближчою станцією Укргідрометцентру.

4.3.3.2. Збільшити відповідальність Державної служби надзвичайних ситуацій України за своєчасне виявлення та гасіння пожеж на землях сільськогосподарського призначення.

5. Підвищення якості та доступності інформації про ліси та лісове господарство

5.1. Удосконалення системи інвентаризації лісів та планування господарської діяльності

Виробниче об’єднання «Укрдержліспроект», підпорядковане Державному агентству лісових ресурсів України — єдина в країні організація, що займається інвентаризацією лісів та плануванням господарської діяльності лісогосподарських підприємств.

Проблемою залишається проведення базового лісовпорядкування лісів, що не надані в користування і знаходяться на землях запасу; а також через відсутність належних коштів, — частини лісів комунальних підприємств, що знаходяться у підпорядкуванні органів місцевого самоврядування. Внаслідок цього інформація щодо 1,7 млн. га лісового фонду України залишається застарілою.

В системі Державного агентства лісових ресурсів України діє система безперервного лісовпорядкування, в результаті якого лісовпорядна база даних таксаційних ділянок оновлюється шляхом внесення поточних змін про проведені господарські заходи та актуалізації природного росту насаджень. Це дозволяє щорічно зводити форми державного лісового кадастру по лісах Держлісагентства. Базове лісовпорядкування не проводиться в лісах інших відомств, тому загальні дані про ліси держави можна отримати лише у разі проведенні державного обліку лісів.

Дані державного обліку лісів та кількісного та якісного обліку земель не повністю узгоджені. В процесі переходу до обліку земель на основі даних Державного земельного кадастру необхідно забезпечити механізми інтеграції даних та обміну інформацією з державним лісовим кадастром.

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами документів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, згідно Лісового кодексу документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Попри цю норму, процес отримання правовстановлюючих документів на право користування землями повинен бути пришвидшений. Зважаючи на наявну картографічну базу даних на більшість лісів у відкритих форматах ГІС-систем доцільно розглядати питання про спрощення процедури підготовки документації із землеустрою з використанням матеріалів лісовпорядкування.

З метою децентралізації планування лісогосподарських заходів, широкого залучення до нього місцевих громад, органам управління, лісовпорядкування та лісогосподарським підприємствам слід вжити заходів із залучення зацікавлених сторін до процесу планування лісогосподарської діяльності. Процеси комунікації та залучення зацікавлених сторін мають бути відображені в лісовпорядній інструкції.

Широке застосування ортофопланів при базовому лісовпорядкуванні дозволило сформувати планово-картографічні матеріали лісовпорядкування на спільній основі з матеріалами землеустрою. В найближчій перспективі лісовпорядкування буде змушене переорієнтовуватися на інші види матеріалів дистанційного зондування землі (ДЗЗ). Доцільно розробити комплекс

заходів із розширеного використання матеріалів ДЗЗ для актуалізації, уточнення та контролю таксаційних показників лісів.

З метою проведення довгострокових спостережень за динамікою розвитку та станом лісових екосистем, надання додаткової інформації до державного обліку лісів доцільно запровадити проведення інвентаризації лісового фонду з використанням статистичних методів на території всієї країни. Проведення статистичної інвентаризації в національному масштабі дозволить з відомою точністю визначити загальні запаси насаджень в цілому по державі, а також достовірно встановити величину поточного щорічного приросту деревостанів.

Стратегічні завдання

5.1.1. Удосконалення системи проведення лісовпорядкування

5.1.1.1.Зберегти ВО «Укрдержліспроект» у підпорядкуванні Держлісагентства України як окреме державне підприємство основна діяльність якого фінансується із державного бюджету.

5.1.1.2. Забезпечити перехід до базового лісовпорядкування за адміністративно-господарським принципом, одночасно для всіх лісів у розрізі окремих адміністративних областей України.

5.1.1.3. Затвердити «Інструкцію з впорядкування лісового фонду України»

5.1.1.4. Врегулювати питання щодо затвердження лісовпорядних матеріалів на обласному рівні

5.1.1.5. Забезпечити   фінансування   проведення   лісовпорядкування   лісів   інших (крім підприємств Держлісагентства) лісокористувачів.

5.1.1.6. Розробити та затвердити порядок використання матеріалів та методів ДЗЗ для цілей таксації лісів.

5.1.1.7. Внести доповнення до нормативно-законодавчої бази стосовно виділення «соціально значущих лісових ділянок» та проведення екосистемних платежів за їх виділення.

5.1.1.8.Передбачити розширення обсягів інвентаризації лісів з використанням статистичних методів.

5.1.2. Удосконалення інформаційної системи щодо лісів та лісового фонду України

5.1.2.1. Запровадити нормативні вимоги щодо щорічного надання інформації про поточні зміни в лісовому фонді всіма лісокористувачами.

5.1.2.2. Розробити новий Порядок ведення державного лісового кадастру, як складової державної геоінформаційної системи.

5.1.2.3. Узгодити наявну інформацію щодо площ і меж лісів Державного земельного кадастру та державного лісового кадастру. Забезпечити спільне проведення кількісного та якісного обліку земель та державного обліку лісів.

5.2. Розвиток інформаційного забезпечення лісового господарства

Система інформаційного забезпечення лісового господарства відстає від сучасних вимог і не повною мірою здатна забезпечувати інформаційні потреби, які сьогодні постають перед лісовим сектором. Інформаційна модель даних про ліси України, яка покладена в основу лісовпорядних інструкцій, приділяє головну увагу сировинним функціям лісів, оскільки вона була сформована ще у минулому столітті. Тому існують проблеми з отриманням нової інформації про ліси, зокрема — це стосується даних щодо екологічного функціонування лісів, їх внеску в секвестрацію атмосферного вуглецю та попередження зміни клімату, збереження лісового біорізноманіття тощо. Нестача такої інформації зумовлює проблеми з інформаційним забезпеченням виконання низки національних законодавчо-нормативних документів та міжнародних зобов’язань України. Тому потрібно удосконалити систему моніторингу лісів України з урахуванням загальноєвропейських вимог, поєднавши моніторинг та інвентаризацію лісів у єдину програму лісо облікових робіт, яка дозволить вирішувати завдання багатоцільової інвентаризації лісів.

Окрім цього, інформаційні технології, які застосовуються на даний час у лісовому господарстві, не об’єднані в єдиний інформаційний простір, а частка гео-просторової інформації є незначною. Потрібно забезпечити цілісність та збереженість лісогосподарської інформації не залежно від програмних продуктів і технологічних процесів, які використовуються для обробки інформації. Дані про ліси мають бути доступними для користувачів з різними правами доступу до бази даних, які використовують програмне забезпечення, що підтримує обмінний формат| даних.

Стратегічні завдання

5.2.1.Створити єдину інформаційну систему лісової галузі на основі принципів побудови сучасних інформаційних систем з використанням розподіленого доступу до інформаційних ресурсів через Інтернет, зокрема:

5.2.1.1.Оновити інформаційну модель даних про ліси, розробити інформаційний стандарт лісової галузі та запровадити використання обмінного формату, як засобу для реалізації обміну інформацією у лісовій галузі та за її межами.

5.2.1.2.Забезпечити створення гео-просторового порталу для лісової галузі на основі лісового кадастру, реалізованого у електронному вигляді. Для цього необхідно значно прискорити роботи зі створення та оновлення лісових електронних карт та формування розподіленої бази даних про лісовий фонд усієї України на галузевому геосервері.

5.2.1.3.Стимулювати впровадження нових інформаційних технологій у лісове господарство та лісовпорядкування, зокрема — мобільних гео-інформаційних систем, GPS-технологій, сучасних вимірювальних приладів та засобів дистанційного зондування Землі. Для цього доцільно використовувати професійні рішення і технології, які є визнаними на ринку інформаційних послуг та добре зарекомендували себе на практиці.

5.2.2.Розбудувати систему моніторингу лісів України з урахуванням загальноєвропейських вимог, поєднавши моніторинг та інвентаризацію лісів в єдину програму лісооблікових робіт.

6. Розширення міжвідомчої взаємодії та зв’язків з громадськістю

6.1. Посилення міжсекторальної співпраці з лісових питань

До обговорення та вирішення проблем лісового сектору залучаються не всі зацікавлені сторони. В процесі обміну інформацією між відомствами також виникають певні проблеми. Поінформованість про результати міжвідомчої кооперації також можна оцінити як незадовільну. Однією з можливих причин є відсутність координатора такої міжгалузевої співпраці.

Стратегічні завдання

6.1.1.Підвищити статус Державного агентства лісових ресурсів України щодо спрямування та координації діяльності всіх лісокористувачів та сформувати загальнодержавну звітність з ведення лісового господарства.

6.1.2.Покращити взаємодію між органами влади, зокрема:

6.1.2.1.Розробити регламент взаємодії ЦОВВ;

6.1.2.2.Ввести електронний документообіг між Кабінетом Міністрів України та центральними органами виконавчої влади, що дозволить слідкувати за проходженням документу в інших ЦОВВ;

6.1.2.3.Створити постійно діючі робочі групи з опрацювання нормативно-правової бази.

6.1.3.Сформувати єдиний реєстр суб’єктів господарської діяльності, які мають у користування або власності ліси та надати доступ до такого реєстру.

6.2. Удосконалення комунікаційного процесу

В Україні існує достатня законодавча база для проведення комунікаційного процесу. Інформація про діяльність галузі оприлюднюється у ЗМІ, розвивається Інтернет середовище обласних управлінь лісового та мисливського господарства та державних лісогосподарських підприємств, проводяться круглі столи, консультації з громадськістю, акції. Діють недержавні сайти лісівничого спрямування. В системі Держлісагентства стан роботи з громадськістю покращився. Слід відзначити позитивну дію в розвитку цього процесу громадських організацій.

Втім, необхідно відзначити стереотипність та заформалізованість інформації, яку надає Держлісагентство. Недостатньо висвітлюються актуальні проблеми галузі, або інформованість про них не є повною. Процедура прийняття суспільно значущих рішень в галузі не достатньо публічна, не всі зацікавлені сторони беруть в ній участь.

Багато керівників різних рівнів не розуміють важливості спілкування з громадськістю, отже в ланках, які вони очолюють, відсутня стратегія комунікативного процесу. Свій внесок в непорозуміння робить і кричуща непрофесійність ЗМІ які зорієнтовані на подання матеріалів критично-конфліктного характеру. Все це призводить до того, що населення переважно негативно сприймає діяльність лісівників.

Стратегічні завдання

6.2.1.Покращення організації комунікаційного процесу

6.2.1.1.Розробити, впроваджувати та відповідно фінансувати стратегії роботи з громадськістю.

6.2.1.2.Покращити комунікації та обмін інформацією в межах лісового сектору.

6.2.1.3.Запровадити комунікацію з лісових питань поза межами лісового сектору.

6.2.1.4.Шукати нові інноваційні підходи співпраці з громадськістю та урізноманітнити подачу інформації для ЗМІ про лісове господарство.

6.2.1.5.Інтенсифікувати пропаганду важливості ведення професійного, кваліфікованого лісівництва в Україні.

6.2.2.Робота над налагодженням довіри між Держлісагентством та громадянським суспільством.

6.2.2.1.Запровадити аналіз лісогосподарської діяльності із публікацією результатів.

6.2.2.2.Забезпечити прозорість прийняття рішень.

6.2.2.3. Забезпечити проведення консультацій з громадськістю щодо проведення лісогосподарських заходів, прийняття управлінських рішень та інших питань, що зачіпають інтереси громадськості.

6.2.3. Підвищення кваліфікаційного рівня

6.2.3.1.Підвищити рівень кваліфікації відповідальних спеціалістів лісової галузі у сфері роботи з громадськістю та ЗМІ, залучати професіоналів своєї справи

6.2.3.2.Забезпечити підготовку спеціалізованих фахівців лісового господарства для роботи зі ЗМІ та громадськістю.

6.2.3.3.Підвищити рівень екологічної освіти, зокрема проводити відповідну роботу з вчителями загальноосвітніх шкіл щодо основ л/г діяльності, розширювати позитивний досвід створення шкільних лісництв, повернути лісові коледжі у підпорядкування Держлісагентства.

7. Подолання наслідків техногенних та антропогенних катастроф

7.1. Подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

Внаслідок радіаційного забруднення лісогосподарська діяльність заборонена в насадженнях на площі 52,5 тис. га. Після аварії на ЧАЕС минуло 28 років, за цей час щільність радіоактивного забруднення насаджень знизилась на 25%, і на частині насаджень можна відновити господарську діяльність, тобто провести їх реабілітацію. Проте наявні матеріали радіоактивного обстеження лісів, проведеного ще у 1992 році, а на проведення повторного радіаційного обстеження лісів кошти відсутні.

Стратегічні завдання

7.1.1.Провести повторне обстеження рівня радіоактивного забруднення лісів 2 та 3-ї зони відчуження.

7.1.2. Розробити програму залучення лісів, в яких зменшилася щільність радіоактивного забруднення, в господарське використання.

7.2. Подолання наслідків воєнних дій на Сході України

Території, що перебували під впливом воєнних дій, потребують розробки довготермінових місцевих програм з реабілітації стану лісів та відновлення лісових ресурсів.

Інші першочергові завдання органів лісового господарства полягатимуть в проведенні оцінки розміру шкоди та визначенні необхідних фінансових заходів на короткострокову (заходи з відновлення) та довгострокову (заходи з розвитку) перспективу, взаємодії з іншими органами державної влади щодо залучення необхідних трудових та матеріальних резервів.

Стратегічні завдання

Розробка та впровадження Програм реабілітації стану лісів та відновлення лісових ресурсів, які серед іншого повинні включати:

7.2.1.Проведення попередніх інженерних заходів з виявлення та ліквідації боєприпасів.

7.2.2. Комплексне обстеження на предмет техногенного забруднення земель. Для земель, визнаних техногенно забрудненими, необхідна розробка спеціальних місцевих програм лісорозведення.

7.2.3.Лісопатологічне обстеження з метою призначення санітарно-оздоровчих заходів, протипожежного влаштування, охорони та захисту лісів від пожеж, шкідників та хвороб.

7.2.4.Проведення лісовпорядкування з метою визначення обсягів знелісення.

7.2.5. Проведення лісовідновлюваних робіт.

Впровадження лісової політики

8. Удосконалення організаційної структури лісового господарства

З метою реалізації положення пункту 5.2 Коаліційної угоди пропонується створити державну лісогосподарську корпорацію як державне господарське об’єднання, керуючись положеннями Господарського та Цивільного кодексів, Закону України «Про управління об’єктами державної власності» .

Мета утворення корпорації: поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів учасників з метою координації їх діяльності для розв’язання спільних економічних та соціальних завдань, забезпечення розвитку лісогосподарської галузі, концентрації інтелектуального, технологічного, економічного потенціалу, кадрових ресурсів, підвищення ефективності їх використання. 

Корпорація діятиме на принципах повної господарської самостійності і самоокупності, та нестиме відповідальність за результати своєї господарської діяльності та виконання зобов’язань. Формування складу учасників корпорації залежить від умов ведення лісового господарства в різних природно-кліматичних зонах (Степ, Лісостеп, Полісся, Карпати). 

Стратегічні завдання

8.1. Відокремлення функцій законотворення й державного контролю у сфері лісових відносин від функцій ведення лісового господарства й торгівлі деревиною шляхом створення лісової адміністрації і незалежної від неї державної лісової корпорації .

8.2. Розробка ефективного фінансово-економічного механізму забезпечення ведення лісового господарства (включаючи оподаткування) з урахуванням територіальної нерівномірності розподілу лісових ресурсів, зростаючих витрат на забезпечення соціальних і екологічних функцій лісів, необхідності інвестицій у збільшення площі та покращення якості лісів.