Стратегія сталого розвитку та інституційного реформування лісового господарства України на період до 2022 року

Ещё один вариант Стратегии Гослесагентства. М.П.

СХВАЛЕНО

розпорядженням Кабінету Міністрів України

від __________________ №__________

Стратегія

сталого розвитку та інституційного реформування лісового господарства України на період до 2022 року

Загальні положення

Ця Стратегія визначає мету, принципи, пріоритетні завдання та основні напрями діяльності з метою забезпечення сталого ведення та управління лісовим господарством.

Стратегія спрямована на визначення завдань та інструментів для розв’язання екологічних, економічних та соціальних проблем лісового господарства України, та створення умов для сталого розвитку з урахуванням географічних та інших особливостей.

Необхідність підготовки Стратегії викликана розумінням надзвичайно важливої ролі лісів для екологічної, економічної та соціальної стабільності держави, необхідності системного удосконалення ведення лісового  господарства в Україні для забезпечення довгострокових інтересів держави на основі поєднання принципів державного регулювання з механізмами ринкових відносин з огляду на цілі децентралізації влади, необхідністю розвитку державно-приватного партнерства, збільшення кількості робочих місць, занятості сільського населення, мінімізації корупційних ризиків та вчинення правопорушень, утвердження відкритих, прозорих механізмів прийняття управлінських та кадрових рішень і першочергового забезпечення вітчизняних виробників шляхом створення прозорого ринку деревини.

Стратегія розроблена з урахуванням потреби у здійсненні єдиної державної лісової політики, змін, які відбулися у лісовому господарстві за останні роки та міжнародних зобов’язань України.

Стратегія передбачає подальше інтегрування і посилення внеску лісового господарства України в:

1) попереджені наслідків змін клімату та забезпечення екологічної стабільності держави, збереження біорізноманіття;

2) покращенні економічної ситуації в регіонах та в країні в цілому;

3) розвитку сільських територій.

Сучасний стан лісового господарства

Ліси України за своїм призначенням і розміщенням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі та інші екологічні функції і забезпечують потреби суспільства в лісових ресурсах.

Щоденно для громадян України ліси надають цілий спектр екосистемних послуг, серед яких:

—   забезпечувальні – надання продуктів харчування, питної води, деревини, волокна, палива, генетичних ресурсів тощо;

—   регулювальні – формування клімату та макроклімату (в т.ч. як такого, що впливає на підвищення продуктивності сільськогосподарських культур), захист від повеней та інших стихійних лих,  контроль захворювань, поглинання відходів людської життєдіяльності, очищення води і повітря, боротьба зі шкідниками;

—   культурні – збагачення культурних, духовних та естетичних аспектів людського добробуту: емоції від спілкування з природою, відчуття місцевості, середовище для формування способу життя, звичаїв і традицій;

—   підтримувальні – забезпечення існування екосистем: формування ґрунту, первинна продуктивність, базові біогеохімічні процеси (кругообіг поживних речовин, фотосинтез), середовище перебування.

Частина із зазначених послуг досі залишається поза увагою під час формування і впровадження лісової політики країни. Запропонована стратегія спрямована на впровадження екосистемного підходу, який передбачає комплексне управління земельними, водними і живими ресурсами та стимулює їх збереження і стале використання на справедливих засадах.

Загальна площа лісових ділянок, що належить до лісового фонду України, становить 10,4 млн га, в тому числі вкриті лісовою                   рослинністю — 9,6 млн га.

Лісистість України становить 15,9%. Незважаючи на невелику лісистість території Україна займає у Європі 9-те місце за площею лісів  та 6-те місце за запасами деревини. За 50 років лісистість зросла майже у півтора рази.

Лісорослинні умови в Україні неоднорідні, тому ліси по території держави розміщені нерівномірно. Лісистість варіює від 3,7% в Запорізькій до 51,4% в Закарпатській областях.

Ліси зростають у трьох природних зонах (Полісся, Лісостеп, Степ), в Карпатах та гірських районах Криму, які мають різкі відмінності щодо лісорослинних умов.

Більше половини лісів країни рукотворні і потребують посиленого догляду.

Вікова структура лісів історично склалась під впливом залісення великих площ зрубів після Другої світової війни, створення нових лісів на значних площах у 50-70 роках минулого століття.

Тому найбільшу питому вагу у насадженнях мають середньовікові деревостани – 45%. Середній вік лісів становить понад 60 років, відбувається поступове старіння лісів, що призводить до погіршення їх санітарного стану.

У лісах України зростає понад 30 видів головних деревних порід, серед яких домінують сосна, дуб, бук, ялина, береза, вільха, ясен, граб, ялиця. Хвойні насадження займають 43% загальної площі, зокрема сосна – 35%. Твердолистяні насадження становлять 43%, зокрема дуб і бук – 37%.

Запас деревини в лісах оцінюється в межах 2,1 млрд куб. м.

За рік в лісах України в середньому приростає 35 млн куб. м деревини. Середньорічний приріст деревини на 1 га у лісах Держлісагентства становить 3,9 куб. м на 1 гектар і коливається від 2,5 куб. м у Степовій зоні до 5,0 куб. м в Карпатах.

Відбувається поступове збільшення запасу, що підтверджує значний економічний і природоохоронний потенціал наших лісів.

Ліси України не виснажені. В лісах Держлісагентства запас на 1 гектарі становить близько 240 куб. м (7-ме місце в Європі, в Польщі — 219 куб. м, в Білорусі – 183 куб. м, в Швеції – 119 куб. м).

В цілому по Україні цей показник нижчий і становить 218 куб. м (9-те місце в Європі) за рахунок в першу чергу лісів реформованих сільгосппідприємств, які зріджені та знаходяться в складному санітарному стані.

Середні запаси деревостанів в окремих державах Європи, куб. м/га

Відповідно до статті 56 Земельного кодексу України та статті 7 Лісового кодексу України ліси України можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Переважна більшість лісів перебуває у державній власності. В процесі розмежування земель до комунальної власності можуть бути віднесені близько 1,3 млн. га (13%) земельних ділянок лісогосподарського призначення, що знаходяться у постійному користуванні комунальних підприємств, підпорядкованих органам місцевого самоврядування. Частка лісів приватної власності становить менше 0,1% загальної площі лісових земель. Близько 800 тис. га лісових земель державної власності не надані в користування та віднесені до земель запасу. В Україні історично сформована ситуація із закріпленням державних лісів за численними постійними лісокористувачами (для ведення лісового господарства ліси надані в постійне користування підприємствам, установам і організаціям кількох десятків міністерств і відомств). За відомчим підпорядкуванням найбільша площа лісових земель (близько 73%) перебуває у користуванні лісогосподарських підприємств Держлісагентства.

Питання нарощування лісистості держави є одним з пріоритетних напрямків розвитку лісогосподарської галузі. В Україні кожний другий гектар лісу створений штучно. Залісення зрубів та збільшення площі лісів проводиться шляхом лісовідновлення і лісорозведення. За останні три роки щорічні середні обсяги відтворення лісів становлять більше 50 тис.га. Для реалізації завдань з масштабного лісорозведення створено відповідну виробничу базу.

Обсяг створення лісів на підприємствах Держлісагентства

Масштабність лісових пожеж залежить від природних і кліматичних умов.

Першопричиною цього явища, як правило, є порушення вимог пожежної безпеки в лісових масивах у період високої і надзвичайної пожежної небезпеки та неконтрольоване випалювання рослинності на сільгоспугіддях. Щорічні збитки від лісових пожеж у середньому становлять 50 млн. грн. Найбільш пожежонебезпечними є східні і південні області, на які припадає понад 55% випадків і понад 74% площі лісових пожеж.

На ліси впливає низка абіотичних, біотичних і антропогенних чинників, під дією яких зменшується приріст деревини, всихання окремих дерев і насаджень. Вирощування і збереження лісу неможливе без вирішення проблем його захисту на всіх етапах (захист насіння, сіянців у теплицях і розсадниках, лісових культур, стиглого лісу).

Площа осередків шкідників і хвороб  — більше 600 тис.га, що складає 7% вкритої лісом площі країни. В цих осередках щорічно проводяться заходи боротьби на площі понад 100 тис. га.

Роботи із захисту лісу здійснюють працівники державних лісогосподарських та спеціалізованих лісозахисних підприємств Держлісагентства.

На сьогодні лісопатологічна ситуація в лісах України продовжує бути напруженою, особливо у центральних та південних областях, і вимагає постійної уваги та оперативних дій щодо недопущення масового ураження насаджень шкідниками і хворобами лісу.

Основними факторами, що зумовлюють скоєння незаконних рубок є:

  • складне соціально-економічне становище громадян;
  • лісові масиви на землях запасу сільських рад, належним чином не охороняються і не контролюються;
  • відсутність можливості мати достойний легальний заробіток, наявність великої кількості приватних деревообробних пунктів, які скуповують незаконно добуту деревину та уникають покарань.
  • неможливість повноцінного виконання функції державної лісової охорони в південних та східних областях України внаслідок відсутності належного фінансування.

Динаміка незаконних рубок в лісах Держлісагентства

В усіх лісогосподарських підприємствах Держлісагентства впроваджена і функціонує єдина державна система електронного обліку деревини, яка забезпечує точний облік лісових ресурсів в online режимі за рахунок маркування деревини спеціальними бирками зі штрих-кодом та застосування мобільних електронних пристроїв при здійсненні облікових операцій в лісових умовах.

Система є ефективним засобом протидії незаконними рубками деревини, дієвим фактором підвищення ефективності лісогосподарського виробництва за рахунок застосування сучасних логістичних та управлінських рішень, скорочення часу на формування облікової та звітної документації, зменшення простою транспортних засобів,  підвищення виходу цінних сортиментів та виробничої дисципліни.

В базі даних системи формується галузевий реєстр походження деревини користуючись яким працівники державної лісової охорони можуть оперативно встановити легальність  деревинних ресурсів та контролювати весь рух деревини від місця заготівлі до кінцевого споживача.

Лісові ландшафти в структурі природно-заповідного фонду України займають провідне місце. Лише у лісах Держлісагентства станом на 01.01.2017 створено майже 3,3 тис. територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальною площею близько 1,3 млн. га. Заповідність лісів на підприємствах, що належать до сфери управління Держлісагентства становить 16,5%. Практично у всіх регіонах заповідність в лісах вища ніж загальнодержавна.

Щорічно заходи з формування і оздоровлення лісів (рубки догляду, санітарні, лісовідновні, реконструктивні та інші) здійснюються на площі до 300 тис. га, в т.ч. лісівничі догляди за молодняками на площі до 40 тис. га.

Деревина є основним видом лісових ресурсів. Щорічний обсяг заготівлі ліквідної деревини від всіх видів рубок по Держлісагентству становить близько 16 млн. м3, у тому числі від рубок головного користування близько                  7.5 млн. м3.

Потенціальні запаси і можливості українських лісів великі і, на думку спеціалістів та міжнародних експертів, повністю не використовуються. Використання щорічного приросту знаходиться  в межах 60%, а в країнах Європи використання щорічного приросту складає 70-80%. В Україні протягом року вирубується лише 0,9% запасу, тоді як у Швейцарії щорічний обсяг рубок складає 1,9% запасу, Чехії – 2,4%, Фінляндії – 2,8%, Великобританії і Бельгії – 3 і 3,1%, відповідно.

Беручи до уваги збільшення площі стиглих і перестійних насаджень у лісах України, в найближчі роки об’єктивним є збільшення норми заготівлі деревини.

Лісозаготівлі є базисом формування власних коштів підприємств для розширеного відтворення лісів та сталого розвитку лісового господарства. Понад 70% основних засобів виробництва задіяні у цьому технологічному процесі. Впродовж останніх років впроваджуються сучасні високопродуктивні механізми та екологобезпечні технології.

Головним напрямком використання деревини є поставка її для задоволення потреб переробної промисловості, підприємств будівельного та агропромислового комплексу.

Виручені від реалізації кошти направляються на фінансування лісогосподарського виробництва, розвиток матеріальної бази, виконання соціальних програм.

З огляду на імплементацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом та його державами-членами, з іншої сторонинеобхідно враховувати, що регулювання ведення лісового господарства здійснюється у відповідності до законодавства країн-членів Європейського Союзу.

Враховуючи вищенаведене, європейські країни обирають модель та механізми застосування принципів сталого лісоуправління враховуючи національні особливості кожної окремої країни та структуру власності на ліси.

При аналізі міжнародного досвіду необхідно врахувати:

1. Міжнародну фінансову підтримку лісового господарства.

Важливість та вразливість лісових екосистем загальновизнана. На даний час існує достатня кількість джерел міжнародної фінансової підтримки сталого ведення лісового господарства як в рамках питань попередження наслідків зміни клімату та адаптації до них так і з огляду на збереження біорізноманіття. Але в основному така допомога спрямована на підтримку сталого лісоуправління в країнах, що розвиваються.

Україна не може отримати першочергову фінансову допомогу з міжнародних фінансових джерел на розвиток лісового господарства оскільки лісове господарство не віднесено до переліку пріоритетних галузей економіки, які потребують підтримки.

Загалом необхідність належної фінансової підтримки лісового господарства в світі віднесено до однієї з глобальних цілей по лісах в рамках Стратегічного плану ООН з лісів на період 2017-2030 років та закріплено в рамках, затвердженої Генеральною Асамблеєю ООН Порядку денного в галузі розвитку на наступні 15 років та її Цілей сталого розвитку, зокрема цілі 15 «Забезпечення життя на Землі». За дослідженнями, виконаними в рамках Форуму ООН з лісів за підтримки Світового банку, вказано, що обсяг фінансової підтримки лісовому господарству на рівні держави у тому числі залежить від рівня його підпорядкування (у разі коли головним розпорядником коштів виступає міністерство у сфері компетенції якого знаходиться декілька галузей економіки, рівень фінансової підтримки лісовому господарству знижується).

2. Інституційна модель управління.

На сьогодні у світі існує три системи управління лісовим господарством:

Комплексна. У цьому випадку орган управління лісовим господарством поєднує кілька функцій управління. Наприклад, у Польщі державна лісова компанія відповідає за ведення лісового господарства в державних лісах та контроль за якістю ведення лісового господарства в приватних лісах. В Республіці Білорусь Міністерство лісового господарства виконує всі три функції — нормативну, наглядову та функцію ведення лісового господарства.

Роздільна. У цьому випадку функції управління виконують різні державні органи. У більшості країн Європи діє така система управління.

Концесійна. У цьому випадку управління лісовим господарством віддане у концесію. Така система управління властива країнам з великими запасами лісових масивів та в яких держава не може забезпечити їх управління внаслідок віддаленості. Така модель у чистому використовується в Росії, Канаді та деяких африканських країнах. Потрібно зазначити, що жодна країна Європи з розвиненою економікою на разі не використовує концесійну модель управління. Крім того останній досвід Російської Федерації із передачею повноважень довів лісове господарство країни практично до повного розвалу. Негативним також є досвід Болгарії, яка на першій стадії реформування використовувала концесійну модель управління. Модель довела свою неефективність в умовах Європи та призвела до значущого погіршення якості ведення лісового господарства та його економічного стану. Держава повернула в управління лісогосподарські підприємства та мусила робити інвестиції для забезпечення відповідного рівня лісогосподарського виробництва.

Враховуючи негативний досвід реформування інституційної структури лісового господарства європейських країн, міжнародні експерти вказують на необхідність виваженого підходу до реформування з огляду на національні особливості (переважно державна власність на ліси, різноманітність умов лісовирощування, що вимагають різних підходів до господарювання тощо).  

3. Обмеження експорту деревини.

Законом України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів» встановлено, тимчасову, строком на 10 років, заборону вивезення за межі митної території України в митному режимі експорту лісоматеріалів необроблених (код 4403) деревних порід, крім сосни – з 1 листопада 2015 року; деревних порід сосни – з 1 січня 2017 року. 

В зв’язку з цим є необхідність у розробці окремої програми по глибокій переробці деревини з високою доданою вартістю та врегулювання ринку деревини в України.

Ключові проблеми

Ключові проблеми лісового господарства України полягають у:

1) Необхідності забезпечення балансу між екологічними, економічними та соціальними функціями сталого ведення лісового господарства, що ускладнене загальною економічною ситуацію в країні, проявами корупції, низькою поінформованістю суспільства та його упередженим ставленням до лісової галузі, слабкою міжгалузевою взаємодією.

2) Недосконалості розподілу функцій управління, що призводить в окремих випадках до дублювання функцій або втрати ефективності їх виконання. Зокрема, це стосується втрати функції забезпечення повноцінного контролю за додержанням лісового законодавства в лісах різних відомств та форм власності.

3) Дисбалансі фінансового забезпечення лісогосподарської діяльності; відсутності фінансування заходів з ведення лісового господарства Півдня і Сходу країни та дефіцит відповідних фахівців в цих регіонах.

4) Наявності незаконних рубок та обігу незаконно добутої деревини.

5) Ускладненні реалізації прав власності (користування) на ліси через недостатнє фінансування процесу оформлення лісокористувачами державної форми власності речових прав на земельні ділянки, зайняті лісом, відсутності критеріїв зміни цільового призначення земель лісового фонду для суспільних потреб.

6) Відсутності законодавчого підґрунтя та механізмів управління і контролю за лісами комунальної власності в умовах децентралізації влади.

7) Потребі нормативного врегулювання зміни цільового призначення сільськогосподарських земель, що вийшли із користування і на яких відбулося природне поновлення.

8) Необхідності удосконалення системи ведення лісового господарства, зокрема щодо розвитку захисного лісорозведення та агролісомеліорації; удосконалення системи протидії лісовим пожежам; комплексного використання лісосічних відходів; підвищення якості та доступності інформації про ліси і лісове господарство тощо.

9) Низькому рівні інформування громадськості та інших зацікавлених сторін, зокрема необхідності підвищення якості та доступності інформації про ліси і лісове господарство.

10) Відсутності правових та економічних механізмів стимулювання запровадження природозберігаючих технологій.

11) Погіршенні санітарного стану лісів, наявності прогресуючих процесів патологічного всихання.

12) Спрощенні генетичної та видової різноманітності лісів, розбалансованості структури лісового фонду, недосконалості розподілу лісів за їх функціональним призначенням.

13) Неефективному механізмі притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності за незаконні рубки.

14) Недостатній науковій підтримці розвитку лісового господарства, зокрема відсутності науково обґрунтованої стратегії адаптації лісів до змін клімату внаслідок браку коштів на відповідні дослідження.

15) Необхідності подолання в лісах наслідків військових дій на Сході України, незаконного видобування бурштину та інших корисних копалин.

16) Розбалансованості загальнодержавного ринку деревини.

Мета, стратегічні цілі та принципи

Метою Стратегії є створення організаційно-економічних умов для ефективного розвитку лісового господарства та забезпечення сталого лісоуправління.

Основними цілями Стратегії є:

1) Удосконалення нормативної бази лісового господарства з врахуванням сучасних умов та європейського досвіду.

2) Удосконалення моделі та механізмів державного управління у сфері лісового господарства, розвиток інституційної бази.

3) Запровадження дієвих механізмів прийняття управлінських рішень з  метою запобігання корупційних схем.

4) Збільшення лісистості території шляхом розширення робіт з  лісорозведення, в тому числі за рахунок земель запасу та самозалісених земель, нарощування ресурсного й екологічного потенціалу лісів.

5) Посилення стійкості лісових екосистем до негативних факторів навколишнього середовища, зростаючого антропогенного навантаження, змін клімату, охорона лісів від самовільних рубок та інших лісопорушень.

6) Зміна підходів до державної системи фінансово-економічного забезпечення ведення лісового господарства і його підтримка шляхом створення Державного фонду розвитку лісового господарства (далі – Лісовий фінансовий фонд). Відновлення статусу головного розпорядника бюджетних коштів центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

7) Удосконалення системи продажу необробленої деревини.

8) Удосконалити систему організації охорони і захисту лісів.

9) Покращення міжсекторальної співпраці з лісових питань.

10) Удосконалення комунікаційного процесу та покращення обізнаності громадськості у сфері лісового господарства.

11) Сприяння розвитку галузевої науки та освіти у сфері лісового господарства.

12) Розширення міжнародного співробітництва.

13) Вдосконалення кадрової політики в лісовій галузі, необхідність врахування професійної освіти при прийнятті кадрових рішень та посилення соціально-правового захисту працівників лісового господарства і лісової охорони.

14) Сприяння розв’язанню соціально-економічних проблем територіальних громад, зокрема створенню нових робочих місць та підвищення зайнятості населення у лісовому секторі. Державне стимулювання розвитку бізнесу в деревообробці та виконанні лісогосподарських операцій.

Під час реалізації Стратегії необхідно дотримуватися таких принципів:

1) Ліси, як об’єкти права власності українського народу, не можуть бути надані у концесію та оренду.

2) Традиційне для України комплексне ведення лісового господарства дозволяє забезпечувати різноманітні функції, безперервне надання суспільству технічних, лікарських та інших продуктів лісу та послуг.

3) Екологічно збалансоване ведення лісового господарства, кінцевим етапом якого є заготівля деревини та реалізація заготовленої продукції.

4) Збереження державної структури управління лісовим господарством є запорукою примноження лісів і лісових ресурсів на довгострокову перспективу, забезпечення їх життєздатності та біорізноманіття.

5) Лісове господарство є стабілізуючим та одним з базових факторів розвитку сільських територій, забезпечення зайнятості сільського населення та підвищення його добробуту.

6) Реалізація державної політики у сфері лісового господарства у лісах всіх форм власності здійснюється центральним органом виконавчої влади.

7) Посилення впливу Кабінету Міністрів України  на управлінські рішення центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

8) Держава відносить лісове господарство до пріоритетних галузей економіки, враховуючи особливе державне значення лісів, цінність лісових ресурсів та належність їх до об’єктів права власності народу України.

9) Наукові дослідження та обмін інформацією, а також зміцнення співробітництва у сфері лісового господарства на місцевому, національному, регіональному та глобальному рівнях сприяє сталості лісоуправління.

Пріоритетні напрями досягнення стратегічних цілей

Пріоритетними напрямами досягнення стратегічних цілей є:

1) Удосконалення законодавчої та нормативної бази лісового господарства для забезпечення можливості формування ефективної лісової політики шляхом:

а) нормативно-правового врегулювання засад національної лісової політики;

б) розробки цільового програмного документу розвитку лісового господарства на період до 2022 року;

в) удосконалення законодавства, що регламентує проведення рубок головного користування, здійснення заходів, щодо підвищення продуктивності, поліпшення якісного складу лісів, охорони і захисту лісів від пожеж, шкідників та хвороб, вдосконалення регулювання функціонування системи лісового насінництва;

г) удосконалення законодавства з ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, проведення лісовпорядкування, здійснення моніторингу лісів;

ґ) визначення критеріїв зміни цільового призначення земель лісового фонду для суспільних потреб;

д) розробки нормативно-правових актів з питань національної інвентаризації лісів;

е) удосконалення законодавства в частині посилення відповідальності за незаконні рубки та інші порушення лісового законодавства;

є) розробки нормативно-правових актів щодо ринку деревини та правил торгівлі деревиною;

ж) нормативного врегулювання питання управління полезахисними лісовими смугами;

з) розробки механізмів управління лісами комунальної власності та надання методичної та організаційної допомоги приватним власникам лісів;

и) розробки нормативно-правових механізмів переведення самозалісених сільськогосподарських угідь до лісів;

і) розробки нормативно-правових та фінансових механізмів виділення земель для створення нових лісів, у т.ч. приватними юридичними та фізичними особами, та при необхідності можливого викупу їх державою.

2) Удосконалення моделі та механізмів державного управління у сфері лісового господарства шляхом:

а) уточнення і розмежування повноважень органів влади, зокрема органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та державного контролю, прав та обов’язків господарюючих суб’єктів, запровадження більш дієвих механізмів координації в умовах децентралізації і забезпечення комплексного використання природних ресурсів в інтересах народу України;

б)       розширення повноважень центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства у тому числі щодо реалізації державної лісової політики всіма постійними лісокористувачами та власниками лісів;

в) посилення впливу Кабінету Міністрів України на управлінські рішення центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику та мисливського  лісового господарства;

г) створення центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства об’єднань державних лісогосподарських підприємств на обласному рівні, що належать до сфери його управління, з делегуванням їм частини повноважень лісогосподарських підприємств щодо:

  • організації лісовпорядних робіт, інвентаризації та моніторингу лісів, розроблення та реалізації проектів організації і розвитку лісового господарства, будівництва об’єктів виробничо-соціального призначення, в тому числі лісових доріг;
  • координація діяльності підприємств, зокрема щодо проведення лісогосподарських заходів, охорони та захисту лісів, реалізації деревини;
  • впровадження інвестиційних проектів;
  • координація замовлень та впровадження результатів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, необхідних для реалізації програм розвитку лісового господарства;
  • вирішення питань (у межах своїх повноважень) цивільного захисту населення і територій під час надзвичайних ситуацій.

При цьому, державні лісогосподарські підприємства залишаються юридичними особами державної власності.

ґ) розмежування функцій державного контролю від функцій господарювання та передача повноважень державної лісової охорони  центральному органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і введення категорії лісових інспекторів;

д) внесення змін до положення про державну лісову охорону щодо здійснення державного контролю та затвердження положення про лісову охорону постійних лісокористувачів і впровадження громадського контролю.

3) Створення нової державної системи фінансово-економічного забезпечення ведення лісового господарства шляхом утворення Лісового фінансового фонду.

Лісовий фінансовий фонд формується за рахунок:

— відрахувань постійними лісокористувачами, підпорядкованим центральним органам виконавчої влади:

—  5% коштів від реалізації продукції, які відносяться на собівартість продукції (з 01.01.2018);

— 50 % від рентної плати за заготівлю деревини в порядку рубок головного користування (з 01.01.2019);

— 25 % від частини чистого прибутку державних лісогосподарських підприємств, які відраховуються до державного бюджету (з 01.01.2019);

— коштів за відшкодування збитків, заподіяних постійним лісокористувачам в наслідок вилучення земельних ділянок (з 01.01.2019);

— добровільних внесків юридичних та фізичних осіб;

— міжнародної технічної допомоги;

— інших надходжень, що не суперечать законодавству України.

Кошти Лісового фінансового фонду спрямовуються на:

— забезпечення ведення лісового господарства державними лісогосподарськими підприємствами з урахуванням регіональних особливостей та природно-кліматичних умов і відсутності рубок головного користування;

— своєчасне виявлення осередків шкідників і хвороб лісу, здійснення профілактики виникнення таких осередків, їх локалізації і ліквідації;

— моніторинг, інвентаризація, облік та впорядкування лісів;

— інвестиційні проекти у сфері ведення лісового господарства;

— запобігання та ліквідацію лісових пожеж і пошкоджень лісових масивів в наслідок буреломів, сніголамів та інших стихійних явищ;

— здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, пошкодження, послаблення та іншого шкідливого впливу на ліси;

— розвиток лісо насіннєвої справи;

— підтримку лісогосподарської науки.

Порядок надходження та використання коштів Лісового фінансового фонду, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Головним розпорядником коштів Лісового фінансового фонду є центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Органи місцевого самоврядування, які мають у своєму підпорядкуванні постійних лісокористувачів можуть створювати місцеві фінансові фонди.

4) Фінансування із загального фонду державного бюджету за бюджетними програмами, визначеними відповідно до Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік, виконання функцій центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового господарства та забезпечення діяльності бюджетних установ та організацій, що належать до сфери його управління.

5) Відновлення статусу головного розпорядника бюджетних коштів центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

6) Забезпечення реалізації деревини на прозорих конкурентних засадах, що у подальшому призведе до скасування обмеження заходів з експорту деревини.

7) Робота деревообробних підрозділів постійних лісокористувачів оцінюється по соціальній значущості деревообробки, фактичній ефективності виробництва та необхідності перехідного періоду для забезпечення деревиною на конкурсних умовах.

8) Підтримка та забезпечення сталого ведення лісового господарства шляхом:

а) забезпечення невиснажливого лісокористування, збереження біорізноманіття та впровадження природозберігаючих технологій;

б) оптимізація мережі об’єктів природно-заповідного фонду, гармонізація підходів заповідання з європейськими нормативами;

в) контроль санітарного стану лісів та посилення адаптивної здатності лісових екосистем;

г) поетапне застосування практики виконання лісогосподарських заходів і операцій підприємствами малого та середнього бізнесу за результатами конкурсів на договірних засадах з лісогосподарськими підприємствами;

ґ) розробка гармонізованих з міжнародними та  європейськими  стандартів України у сфері ведення лісового господарства, продуктів лісу;

д) впровадження сучасних (інноваційних) технологій у лісовирощуванні, догляді за лісом, охороні і захисті лісів, лісозаготівлях та транспортуванні лісу;

е) розвитку економічного стимулювання заходів щодо розширеного відтворення лісів та підвищення ефективності лісогосподарської діяльності;

є) розробки регіональних та місцевих програм, спрямованих на забезпечення населення, підприємств, установ та організацій, бізнесу паливною деревиною;

ж) сприяння розвитку лісової рекреації та зеленого туризму;

з) покращення контролю виконання правил безпеки при здійсненні  лісогосподарських операцій;

и) розробки механізму заохочення приватних землевласників до запровадження комплексної системи боротьби з ерозією ґрунтів, у тому числі за допомогою створення захисних лісонасаджень;

і) забезпечення державної підтримки, удосконалення системи протидії лісовим пожежам у лісах усіх форм власності;

ї) проведення національної інвентаризації лісів та їх обліку;

й) створення єдиного реєстру лісорубних квитків на заготівлю деревини.

к) удосконалення лісовпорядкування та системи планування господарської діяльності;

л) забезпечення розвитку лісової транспортної інфраструктури;

м) збільшення обсягів використання недеревних лісових продуктів;

н) розробки шляхів адаптації лісів та лісового господарства до змін клімату;

о) розвитку інформаційного забезпечення лісового господарства, підвищення якості та доступності інформації про ліси та лісове господарство;

п) підвищення кваліфікаційного рівня та професіоналізму спеціалістів лісового господарства.

9) Інституційне посилення охорони та захисту лісів і боротьби з незаконними рубками та обігом незаконно добутої деревини, зокрема за рахунок впровадження та обов’язкового ведення електронного обліку всіма постійними лісокористувачами.

10) Розвиток та державна підтримка лісової науки та освіти, підготовка науково-педагогічних кадрів у лісовому господарстві.

11) Удосконалення системи продажу необробленої деревини з урахуванням пріоритетного забезпечення сировиною вітчизняного виробника.

12) Подолання наслідків впливу на лісові екосистеми  військових дій на Сході України, природних та техногенних катастроф.

Інструмент реалізації Стратегії

 Інструментом реалізації Стратегії є План заходів щодо реалізації Стратегії. Цей план є обов’язковим для виконання всіма виконавцями, зазначеними у ньому.

Органами, що забезпечують реалізацію Стратегії, є Мінагрополітики, Держлісагентство, інші міністерства та центральні органи виконавчої влади, які беруть участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань реалізації Стратегії.

Фінансове забезпечення впровадження Стратегії

Фінансове та матеріально-технічне забезпечення впровадження Стратегії має здійснюватися щорічно за рахунок коштів Державного бюджету України з дотриманням принципу сталого ведення лісового господарства.

Крім того, до реалізації заходів Стратегії будуть залучені кошти місцевих бюджетів на умовах співфінансування виконання регіональних програм у сфері лісового господарства.

З огляду на важливу роль міжнародної технічної допомоги та ресурсів міжнародних фінансових організацій, як допоміжного інструменту для досягнення цілей Стратегії, планується залучити фінансові ресурси міжнародних донорських установ.

 Очікувані результати

 Реалізація положень Стратегії сприятиме забезпеченню сталого розвитку й управлінню лісовим господарством у лісах усіх форм власності, покращенню системи управління лісовим господарством, вдосконалення структури лісогосподарських підприємств, створення дієвої системи контролю за веденням лісового господарства, забезпечення соціального захисту лісової охорони при виконанні службових обов’язків, збільшенню площі лісів держави, збереженню біорізноманіття та невиснажливого лісокористування, задоволенню потреб суспільства в лісових ресурсах, створенню більш сприятливих умов для розвитку підприємництва, створенню нових робочих місць, зменшенню загрози деградації земель, зростанню частки продукції лісового господарства у валовий внутрішній продукт, забезпеченню зайнятості та соціальної захищеності працівників лісового сектору; зростанню інвестицій у лісову галузь, а також гармонізації норм ведення лісового господарства України до відповідних критеріїв Європейського Союзу.

Позитивні якісні і кількісні зміни в лісовому фонді призведуть до оптимізації його вікової структури, що дозволить забезпечити стале ведення лісового господарства на екологічних принципах та краще задовольняти зростаючі потреби суспільства у деревині, інших лісових ресурсах та корисних властивостях лісів.

 Моніторинг та оцінка ефективності впровадження Стратегії

Моніторинг та оцінку ефективності реалізації Стратегії щорічно проводить центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

З метою дотримання об’єктивності та неупередженості проведення такого моніторингу та оцінки до його проведення передбачено залучати наукові установи, неурядові організації та незалежні інститути.

Похожие записи

Добавить комментарий